Матушевський Федір Павлович

(21.06.1869–21.10.1919)

літературознавець, громадсько-політичний діяч

Український громадський та політичний діяч, публіцист, літературознавець, критик, дипломат, член Центральної Ради, редактор першої україномовної щоденної газети Федір Павлович Матушевський народився 21 червня 1869 р. у м. Сміла в сім’ї священика. Дивовижно, але про перші 25 років його життя майже нічого не відомо. Окрім того, що батько спонукав Федора до такої ж кар’єри, яку зробив сам, і що син виховувався в національному дусі. Закінчив Ф. Матушевський Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію.

1897 року з метою об’єднання поодиноких патріотів у Києві була заснована Загальноукраїнська безпартійна організація, яку очолював М. Грушевський. Двадцятивосьмирічний випускник семінарії Федір Матушевський став її членом-засновником від Черкас і був обраний секретарем організації. Він був активним учасником українського національного руху. У 1897 р. у зв’язку зі святкуванням 100-ї річниці виходу «Енеїди» Котляревського, у Києві було організовано гурток з метою видання альманаху українського письменства «За сто літ», але назву визначили як «Вік». Це було перше українське масштабне видавництво, та частину його роботи довелося перевести у м. Черкаси, де тоді вчителював Матушевський. Він же створив осередок організації в м. Сміла. Незважаючи на російські заборони та утиски, видавництво проіснувало до 1918 року і видало 140 назв книг. Особливо вагомим внеском було видання тритомної «Антології української літератури». Тоді ж завдяки співпраці з журналом «Київська Старовина», першим в Україні історичним часописом, почалося становлення Матушевського-журналіста.

У 1899–1904 рр. Федір навчався на юридичному факультеті Дерптського університету (нині – Тартуський, Естонія). У Естонії разом з А. Яковлівим організував гурток-громаду, який проіснував аж до 1917 р. На канікулах продовжував виконувати обов’язки секретаря «Київської Старовини» і видавництва «Вік».

1904 року Ф. П. Матушевський повернувся в Україну разом з лікаркою В. Поповою, з якою обвінчався. Мали трьох синів – Юрія, Бориса і Василя. Оселившись у м. Боярка, Федір Павлович поринув в активну літературну та журналістську працю. Цього ж року став членом Української Радикальної партії. Коли українські меценати Чикаленко і Симиренко вирішили своїм коштом видавати щоденну українську газету «Громадська думка», то головним редактором призначили Ф. Матушевського. Мав псевдонім Чулий Ф., яким підписувався під багатьма своїми матеріалами. Тісна співпраця єднала його з М. Грушевським, С. Єфремовим, Б. Грінченком, Ю. Тищенком, Є. Чикаленком, В. Дурдуківським, В. Леонтовичем та багатьма іншими подвижниками українства. Співпрацював з І. Франком. Найближчими по духу для Федора Павловича стали ідеї Української демократичної партії, яка відстоювала конституційну форму правління і розширення прав України в межах Російської імперії. Після заборони газети «Громадська думка» російським урядом Матушевський став редактором її спадкоємиці – газети «Рада».

Українську революцію Ф. П. Матушевський зустрів у перших лавах її творців, став членом-засновником Української Центральної Ради. Та критично-загрозливий стан здоров’я не дав можливості повністю віддатися політичним і державним справам. Погане самопочуття (хвороба легень) змусило Матушевського виїхати до Сухумі на відпочинок. Там він перебував до початку Першої світової війни. З поверненням до Києва разом з дружиною Вірою та іншими патріотами налагодив справу взяття на поруки українських заручників, які надходили в місто з фронту як полонені Австро-Угорської імперії. Діяльна натура Федора Павловича на знала спочину, у 1917 р. у видавництві Кубанського товариства «Просвіта» вийшла книга Матушевського «Цар чи республіка?».

У січні 1919 року Ф. П. Матушевський прийняв пропозицію С. Петлюри виїхати до Афін, щоб очолити Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Греції. Перед від’їздом дружина Віра Олександрівна наполягла, з огляду на стан його здоров’я, щоб Федора Павловича супроводжував їхній старший син – 13-річний Юрій. Тоді вона ще не підозрювала, що бачить чоловіка і сина востаннє. У Греції Матушевський-дипломат прагнув представити світові правду про відчайдушну боротьбу України за незалежність, привернути світову громадськість на бік УНР. Разом з М. Левицьким, радником української місії, він почав видавати грецькою мовою «Грецько-українське рев’ю» з викладом української історії та багатовіковою традицією українсько-грецьких відносин. Тій же меті був підпорядкований його «Меморандум» для уряду Греції та закордонних дипломатів, що показав хист Ф. Матушевського як здібного дипломата, економіста, культуролога.

Становище місії Матушевського в Греції було вельми складним. Будь-яку діяльність дипломатичного корпусу намагалися блокувати російські посольства та й французька амбасада відносилася з прохолодою. 21 жовтня 1919 року Ф. П. Матушевський помер від розриву серця, і похований в Афінах. Родина Матушевських поповнила безмежний перелік жертв сталінських репресій. У 1929 р. молодші сини Василь і Борис були заарештовані й обвинувачені в приналежності до Спілки Визволення України. Василь без суду засланий на 10 літ до Архангельська, а потім ще на 10 літ до Тайшету, де загинув 29 липня 1943 р. Борис після звільнення в 1940 р. в Україну вже не повернувся. Дружина Ф. Матушевського Віра Олександрівна була заарештована в 1937 р. та заслана до концентраційного табору в Потьмі (Мордовська республіка), де й загинула у квітні 1944 р.

Наукові студії Ф. П. Матушевський присвячував, зокрема, творчості В. Антоновича, А. Свидницького, О. Кониського, Т. Шевченка. Залишив спогади «Із Щоденника українського посла», видані 1938 р. у Варшаві завдяки старанням сина Юрія. Бібліографія Ф. П. Матушевського нараховує тисячі творів публіцистики. Як зазначає літературознавець В. Т. Поліщук : «Якщо судити зі змісту листів, з посольського щоденника й особливо зі згаданого меморандуму, то Матушевського без перебільшення можна назвати ерудитом-інтелектуалом, якому підвладні найрізногранніші теми і пласти суспільного життя. Він – неабиякий економіст, культуролог із широкою освітою, в нього безперечна жилка дипломата. Він – мислитель.»

Література

Поліщук, В. «Безмежно відданий українській справі» : Федір Матушевський очима Є. Чикаленка / Володимир Поліщук // Поліщук В. Т. Повернення і відкриття : ст.– Черкаси, 2008. – С. 93–119.

Цапля, Р. «Федір Матушевський – «світлий привид» українського національного відродження» / Роман Цапля, Андрій Стецюк // Залізнякові читання : матеріали Другої учн. наук.-краєзнав. конф. – [Черкаси, 2010]. – С. 96–100.

Миронець, Н. Надзвичайна дипломатична місія УНР у Греції (1919–1920 рр.) / Надія Миронець // Миронець Н. Джерела історичної пам’яті. – Київ, 2008. – С. 79–85.

Верстюк, В. Ф. Матушевський Федір Павлович / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко // Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : бібліограф. довід. / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко. – Київ, 1998. – С. 123–125.

Цимбалюк, М. Головна місія / Микола Цимбалюк // Слово Просвіти. – 2013. – 26-31  ? (№ 51/52). – С. 6.

Берестенко, О. Смілянин навчав греків української історії / Олена Берестенко // Молодь Черкащини. – 2009. – 1 лип. (№ 27). – С. 9.