Науменко Володимир Павлович

(19.07.1852 – 08.07.1919)

педагог, літературознавець

В.П. Науменко народився в родині вчителя в одному з найдревніших українських міст – Новгород-Сіверському. Навчався в Другій Київській гімназії, а потім – на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. У студентські роки йому пощастило слухати лекції Михайла Драгоманова, зустрітися з Миколою Костомаровим, спілкуватися з Михайлом Максимовичем та бути вихователем його сина.

По закінченні університету працював учителем та бібліотекарем у рідній йому Другій гімназії і одночасно – викладачем у Міністерській, а потім – Фундукліївській жіночій гімназії, в колегії П. Галагана та Київському Володимирівському кадетному  корпусі. Його педагогічна праця була відзначена високими нагородами – орденами Св. Володимира, Св. Анни, Св. Станіслава, срібними медалями Олександра ІІІ та Олександра Невського. Мав звання Заслуженого вчителя.

25 травня 1905 року відкрив приватну чоловічу гімназію, де працював, навчав і виховував молодь.

Педагогічній діяльності В. Науменко присвятив понад сорок років, постійно наголошуючи у своїх працях про те, що «школа повинна бути національною».

Не забував і про літературну діяльність, працюючи співробітником, а пізніше редактором (1863 - 1906) та видавцем часопису «Киевская старина». В.П. Науменко здійснив титанічну роботу по збору рукописів майже всіх українських письменників, починаючи з найдавніших часів.

На сторінках часопису «Киевская старина» опубліковано понад 130 статей («Происхождение малорусской думы о Самуиле Кошке», «К литературе рождественских и пасхальных вирш» та ін.).

В.П. Науменко доглядав Шевченкову могилу, врятував великий архів хранителя могили В.С. Гнилосирова з його «щоденником» та іншими матеріалами.

Трагічно обірвалося життя В.П. Науменка. ВУНК виніс суворий вирок. Заарештувавши його як «бывшего министра гетьманского», розстріляли 8 липня 1919 року. Знищили його не лише фізично, а й духовно, надовго викресливши його ім’я з української історії аж до наступного проголошення Україною незалежності, коли його було реабілітовано посмертно.

Нині Україна складає В. Науменку подяку і шану.

Література

Тарахан-Береза, З. Стара Громада та останній «власник» – оберіг великої могили / З. Тарахан-Береза // Тарахан-Береза З. Святиня. – К., 1998. – С. 258 – 275.

Джеджула, Ю. «… Із всіх слов’янських народностей тільки ми маємо таку демократичну і дорогу могилу…» / Ю. Джеджула, Є. Панкова // Розбудова держави. – 1993. – №12. – С. 34 – 41.

Авраменко, В. Його серце горіло любов’ю до України / В. Авраменко // Черкас. край. – 2007. – 17 жовт. – С. 7.

Авраменко, В. Реабілітоване ім’я визначного громадського й наукового діяча Володимира Науменка, знищеного тоталітарним режимом, повертається співвітчизникам / В. Авраменко // Нова Доба. – 2002. – 6 серп. – (Дод. «Іст. сторінки». – С. 3.).