Лан Олександр (Коршак Кирило Юхимович)

(12.05.1897–22.12.1937)

поет

Я бачу ціль, хоча й дійти не можу.

Та на дорозі сходу в небуття

благословляю юність переможну

і радості прийдешнього життя!

О. Лан

 

 

Олександр Лан був безмежно відданий ідеї диктатури Пролетаріату, її співцем. За кожним рядком його поезії – романтичне оспівування сьогодення, звучить віра у світле майбуття:

Саме життя тепер поема,

І кожен день – дзвінкий сонет,

і кожен закуток – тема,

і кожен робітник – поет!

(«Поема»)

Це були не просто слова. Це було його єство. Його душа – душа колишнього селюка-бідняка, що піднявся на вершину, звідкіля виднілися небачені горизонти творіння, дерзання.

Кирило Юхимович Коршак (літературний псевдонім О. Лан) народився 12 травня 1897 року у с. Дирдин поблизу м. Городище в родині Юхима Арсенійовича та Дарини Іванівни.

Освітні щаблі здібного хлопця виявилися доволі традиційними: церковно-приходська школа у рідному селі, далі – Спаська школа у Городищі і Черкаська вчительська семінарія, яку закінчив 1918 року, одержавши фах учителя. «Шматок хліба» здобував, учителюючи в с. Дирдин, Млієві, Балаклеї, і не цурався хліборобства. Тим паче, що на той час помер його батько.

Початок літературних виступів К. Коршака випав на першу половину 20-х років, коли стали з’являтися різні літературні групи, об’єднання. Він став членом літературної спілки «Плуг», філія якого зорганізувалася і в Черкасах. Разом з іншими «плужанами» виступав з читанням своїх поезій і активно друкувався в більшості численних журналів 20-х років («Плуг», «Гарт», «Молодик», «Нова громада», «Життя і революція»).

Важливим етапом творчого зростання О. Лана стали роки його навчання на історичному факультеті у Київському ІНО (1925–1929). Він став слухачем літературного семінару підвищеного типу та членом правління ГУКУСу (гуртка культури українського слова), керованим відомим ученим і поетом-неокласиком Миколою Зеровим.

У кінці 20-х виходять одна за одною три його поетичні збірки «Отави косять» (1928), «Назустріч сонцю» і «Долоні площ» (обидві – 1930). Паралельно з літературною творчістю К. Коршак активна займається історією та археологією. Жив він на території Лаври, у так званому «музейному містечку» корпус 7, кімната 7.

У 1929 році Коршак стає аспірантом Київського історичного музею, редагує журнал «Хроніка археології та мистецтва». Коли ж у 1934 році створюється Інститут історії матеріальної культури, він стає його науковим співробітником.

З 1934 по 1937 роки неодноразово перебував на розкопках пам’яток Трипільської культури у с. Халеп’я, курганів скіфського періоду поблизу Нікополя. Кирило Юхимович став серйозним вченим, центр ваги його діяльності зміщувався в науку, тим паче, що на літературному «фронті» ортодоксальна більшовицька критика завдавала йому жорстоких, несправедливих ударів.

З карної справи поета дізнаємося, що заарештований він був 6 листопада 1937 року як активний учасник української націоналістичної організації, а 22 грудня його розстріляли. 22 грудня 1960 року О. Лан був реабілітований.

Ліричне обдарування О. Лана було «запрограмоване» на оптимізм, життєлюбність, світлоносність:

Немає слів, а хочеться сказати,

мов білим цвітом процвісти:

– Яка прекрасна ти, о, земле-мати!

Яка прекрасна ти!

(«Немає слів»)

Інколи проривається у поета пророча думка, виразно звучить ідея жертовності задля «прийдешнього дня», уявлюваного автором досить туманним, але прекрасним (вірш «Щаблі»).

Чи не найбагатшим у доробку О. Лана є масив пейзажної лірики:

Капнуло з-за хмари

Сонце на жита.

Покотилась полем

Хвиля золота.

Чмихнув усом колос,

Усміхнувсь. Буя.

Ниво злотокоса!

Доленько моя!

(«Капнуло з-за хмари…»)

Набагато скупішими в творчості поета є інтимні мотиви («Любистковий пах», «Дівчина з коромислом», цикл «Межі»).

Наскрізною, основною проблемою, над якою постійно працював і яку широко втілив у віршах поет, стала проблема людини «на перехресті міста і села». Ця тема в О. Лана – яскравий показ гострої і болючої драми сільської людини з її віковічно усталеним менталітетом, змушеної обставинами ламати генетично сформований стереотип життя:

В полум’ї пожежі

з кров’ю на вустах

ми зламали межі

на своїх хребтах!

(«Межі»)

У віршах О. Лана кожен знайде багато яскравих рядків про село, селянина та його працю:

Отави косять. Синій сум.

Прозора даль, мов чисте лезо.

Верба розчісує косу

І сипле пачоси на плесо.

(«Отави косять»)

Скільки б не писав поет про місто, яких би од не співав, остаточно порвати зі своїм селюцтвом не зміг:

… Коли ж вертаюся назад увечері,

Мій переліг мене розколює надвоє,

Немов клинок іржавий,

І я не знаю – хто я? –

Чи робітник, чи селянин.

О, як би поминуть його навіки?

Бо чи забуду я його в собі?

Чи він мене розколе остаточно?

(«Оце мій переліг»)

Аналізуючи творчість О. Лана, літературознавець В. Поліщук зазначає: «… При всіх названих і неназваних плюсах-мінусах творчості ще раз твердимо: поет О. Лан відбувся. Звісно, будь у поета більш-менш нормальні можливості творити, він міг би зростати й зростати. Але… Та, думається, йому і так вдалося, кажучи його ж словами, «вирізьбить на камені часу своєї правди вогняну красу».

А нас не буде,

А нас не буде вже тоді,

Коли сміятимуться люди

Веселі, молоді…

Хоч нас не буде,

Хоч нас не буде вже тоді,

Коли сміятимуться люди

Веселі, молоді, –

Але ніколи,

Але ніколи не зметуть

Ні дикі бурі, ні віхоли

Червону нашу путь…

О. Лан був романтиком, співцем мозолястої руки робітництва, пшеничного моря. Таким він і залишився на ниві землі-матері, яку він оспівував і безмежно любив.

Пам’ять про О. Лана бережуть його земляки. Його ім’ям названо провулок у м. Городище, а у с. Дирдин відкрито пам’ятний знак та меморіальну дошку.

ЛІТЕРАТУРА:

Твори О. Лана

 

Лан, О. Вибрані поезії / О. Лан ; [передм. В. Поліщука]. – Черкаси : Сіяч, 1997. – 71 с.

Золоте дитинство; Забуті тіні; Гетто; Старість; Біла тиша; Немає слів; Жита – в зеленому розливі; Вулиці; Нічний поворот; Я хочу радості, я сміху, сонця хочу! : [поезії] / О. Лан // Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / уклад. Ю. П. Винничук ; [передм. Ю. П. Винничука]. – Харків, 2019. – С. 409–420.

Про О. Лана

 

Поліщук, В. «Я бачу ціль, хоча й дійти не можу…» : до 100-річчя з дня народження поета О. Лана (К. Ю. Коршака) / Володимир Поліщук // Лан О. Вибрані поезії. – Черкаси, 1997. – С. 3–18.

Те саме // Слово і час. – 1997. – № 5/6. – С. 35–41.

Мазуренко, О. «Саме життя тепер поема» / О. Мазуренко // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Черкаси, 2006. – Кн. 5. – С. 294–299.

Мельник, М. В. Розстріляна муза. Наш земляк – Олександр Лан // Люди і долі. – Черкаси, 2001. – С. 76–77.

Чос, В. «Терорист» від поезії / Володимир Чос // Прес-Центр. – 2007. – 16 трав. (№ 20). – С. 26.

Перейменування вулиць і провулків [у м. Городище] // Городище. – 2017. – 28 груд. (№ 8). – С. 8.

Медведєв, О. Встановили меморіальну дошку видатному земляку / Олександр Медведєв / Вісн. Городищини. – 2017. – 19 трав. (№ 20). – С. 2.

Чос, В. Земляки вшанували поета-романтика, якого каральні органи вважали терористом / Володимир Чос // Прес-Центр. – 2012. – 30 трав. (№ 22). – С. 4.