Лисенко Іван Іванович

(14.09.1921 – 02.09.1997)

художник

 

 

Народився І.І. Лисенко 14 вересня 1921 року в селі Золотоноші Драбівського району.

До війни закінчив сім класів, працював у колгоспі, служив в армії. Замолоду став культпрацівником, потім – війна.

Івана Лисенка кілька разів намагалися забрати до фашистського рабства, а він щоразу втікав. Та одного разу йому не поталанило – потрапив до Бухенвальду. Цей період життя він не любив згадувати.

Після війни закінчив культпросвітній технікум, а згодом – інститут культури. А понад усе любив малювати, та професійної художньої освіти здобути не вдалося.

Сам Іван Іванович говорив, що його душа і любов до знедоленого народу – ось вся його наука.

Своєрідне сприйняття світу художником виявляється в його творах: «Апостол правди і свободи» (1981), в «Шевченкіані», де художник часто звертається до поетичного слова Т.Г. Шевченка.

Художник любив рідну Золотоношку, присвятив рідному краю та його людям найбільшу серію своїх робіт, назвавши її «Люди мого села».

За його картинами можна вивчити історію села («Перший трактор в Золотоношці», «На новий урожай», «Куток мого села», «Жнива», «Приїхали» та ін.), а також прочитувати долі людей (портрети Віри Кутової, майстра «Золоті руки» Василя Криворучка, портрети Петра Кальонова та ін.). І. Лисенко писав портрети видатних людей: В. Симоненка, К. Білокур, Н. Ужвій, Р. Кириченко.

Іван Іванович працював директором сільського будинку культури, «тримаючи на собі» впродовж десяти років більшу частину культурного життя району. Створив вокально-етнографічний ансамбль чотириголосого акапельного співу «Золотоношківські вечоринці» (1975 - 1983) та оркестр духових інструментів. Протягом десяти років у будинку культури працювало близько десяти гуртків художньої самодіяльності.

І. Лисенко створив живописну галерею, колекція творів відомих самодіяльних художників нараховує близько чотирьохсот полотен.

Як художник-етнограф, І. Лисенко проявився ще в 70-х роках на виставках самодіяльних художників, створивши цілу серію творів історико-етнографічного спрямування.

Упродовж творчого життя художник мав 23 персональні виставки, брав участь в усіх обласних, семи республіканських і чотирьох Всесоюзних виставках.

Про майстра відзнято два документальні фільми «Золотоношківські вечорниці» та «Сяйво фарб Лисенка», дві його роботи надруковані у Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва. Творчість Івана Івановича відзначена грамотами та премією імені Катерини Білокур.

2 вересня 1997 року І.І. Лисенко помер, залишивши по собі багато нереалізованих творчих ідей і мистецьких планів.

 

Література

 

Косяк, В. Сільський художник світового рівня / В. Косяк // Залізнякові читання : [матеріали] четвертої наук. конф., [с. Медведівка, 2012 р.]. – Черкаси, 2012. – С. 300 – 303.

Лисенко Іван Іванович // Жива традиція : майстри народного мистецтва Черкащини. – Черкаси, 2009. – С. 40 – 47. : іл.

Марченко, Т. Іван Лисенко : «Писав,як душа веліла…» / Т. Марченко // Родовід. – 1997. – №16. – С. 84 – 87. : іл.

Марченко, Т. Митець із села Золотоношки / Т. Марченко // Нар. творчість та етнографія. – 1997. – №2 – 3. – С. 97 – 101.

Соколова, О. Великий світ Івана Лисенка / Олександра Соколова // Земля Черкаська. – 2010. – 7 трав. – С. 5.

Ткаченко, М. Сонячні картини земляка / М. Ткаченко // Драбівщина. – 2003. – 13 верес. – С. 2.