Біляшівський Микола Федотович

(24.10.1867–21.04.1926)

громадський діяч, археолог, етнограф, мистецтвознавець,
музейний діяч, дійсний член УАН ;
член Центральної Ради, голова комітету охорони пам’яток старовини
Генерального секретарства (міністерства) освіти УНР

…він записав тривко своє ім’я
в історії української культури
як один з основоположників
досліду історії українського побуту
і творець першого українського
національного музею.

Михайло Грушевський

У Каневі, над Дніпром, недалеко від Княжої гори, знаходиться скромна могила академіка Миколи Федотовича Біляшівського.

Український археолог, етнограф, мистецтвознавець, музейний діяч М. Ф. Біляшівський народився 24 жовтня 1867 року в м. Умань у родині священика. Незабаром сім’я переїхала в с. Острійки поблизу Білої Церкви, а потім – до Києва. Тут допитливому хлопцеві, який захоплювався нумізматикою, поталанило на вчителів. У славнозвісній 2-й Київській гімназії історію йому викладав В. П. Науменко – майбутній головний редактор «Киевской старины».

У 1887–1891 роках Біляшівський навчався в Київському університеті. Особливе враження на нього справили лекції А. В. Прахова з античного мистецтва та В. Антоновича з російської старожитності. Спілкування з останнім привело до захоплення археологією. Він здійснює археологічні дослідження, найзначнішими із яких було відкриття у 1891–1892 роках біля Канева на Княжій горі літописного міста Родень (згадуваний у літописі під 980 роком).

М. Біляшівський був засновником і редактором часопису «Археологическая летопись Южной России», що виходив у 1899–1901 й 1903–1905 роках. Це було перше археологічне видання в Україні.

Як археолог, Біляшівський здобув загальне визнання дослідженнями пам’яток неоліту, латенської і трипільської культур, раннєслов’янських та давньоруських часів.

Микола Федотович Біляшівський був одним із засновників і першим директором (1902–1923) Київського художньо-промислового і наукового музею, зробив значний внесок у формування його зібрання і перетворення його на справжній національний музей всієї України. Нині основна частина колекцій музею входить до складу трьох провідних музейних закладів України – Національного музею історії України, Національного художнього музею, Державного музею українського народного декоративного мистецтва.

Очоливши музей, Біляшівський об’єднав навколо себе однодумців, справжніх ентузіастів музейної справи, розробив програму діяльності музею. Це був директор, що не сидів у кабінеті: сам виїздив у відрядження і привозив з подорожей цінні експонати, підтримував зв’язки з колекціонерами, вів з ними широке листування, так само, як із колегами інших музеїв, сам водив екскурсії, став одним із перших фахівців-експертів збереження історичних та архітектурних пам’яток.

Одним із перших Біляшівський почав досліджувати народне мистецтво. Під його керівництвом і ним особисто було зібрано близько 30 тисяч пам’яток, проведено три виставки кустарних промислів України, які спопуляризували українське народне мистецтво. Робота вченого у цій галузі, за словами Д. Щербаківського, склала цілу епоху.

У 1906 році Микола Біляшівський був обраний депутатом І Російської державної думи, де відстоював в умовах великодержавного шовіністичного тиску автономію України, право її громадян здобувати освіту рідною мовою.

У роки революції М. Біляшівський був активним членом групи діячів, які вимушені були стати на тривалий час політиками, державотворцями. Він був призначений комісаром охорони пам’яток старовини, що було дуже важливо для того непевного часу руйнування маєтків та культурних пам’яток. Лагідний і делікатний по натурі, Біляшівський ставав непримиренним, коли йшлося про справи.

Незважаючи на слабке здоров’я, М. Біляшівський активно працює. У науковому доробку вченого понад 300 праць і публікацій, що охоплюють широке коло проблем археології, етнографії, мистецтвознавства, нумізматики. У 1919 році Біляшівський був обраний дійсним членом Української академії наук.

М. Ф. Біляшівський був активним збирачем та популяризатором рукописної та мистецької спадщини Т. Г. Шевченка, ініціатором створення Шевченківського відділу у музеї, який поклав початок Національному музею Т. Г. Шевченка у Києві.

Протягом багатьох років у літню пору Біляшівський жив і вів розкопки на дачі біля Княжої гори.

Микола Федотович був людиною оптимістичного характеру, хоча бували гіркі хвилини нерозуміння з боку колег, хвороби. Але відданість улюбленій справі завжди допомагала, не давала впасти у зневіру. В одному з листів до свого учня К. Мощенка він писав: «Під час хвороби і мені приходили думки – треба кинути музей, шукати другої роботи, але зараз же усі думки зникали – бо без музею мені не жити».

Надходили ще важчі часи. Микола Федотович працював і жив із сім’єю у стінах музею. Тут він і помер 21 квітня 1926 року, не доживши до свого 60-ліття. За заповітом його поховали на улюбленій Княжій горі, де він проводив свої перші розкопки, де відпочивав душею. Біляшівського привезли сюди на пароплаві, проспівали над ним Шевченків «Заповіт». І могила цього справжнього просвітителя, патріота українського мистецтва і музейника нині зовсім недалеко від могили Тараса Шевченка.

Ще у 1919 році Біляшівський розпочав клопотання про передачу свого будинку біля Княжої гори працівникам науки та мистецтва. Тепер у ньому розташований музей природи Канівського природного заповідника. Дві меморіальні кімнати музею присвячені М. Біляшівському. На стіні будинку встановлено меморіальну дошку з погруддям вченого.

У 1968 році одну з вулиць Києва названо ім’ям М. Біляшівського, а 1987 року встановлено скульптурний пам’ятник вченому перед будинком Національного художнього музею України.

Література

Беляшевский, Н. Раскопки на Княжей горе в 1891 г. / Н. Беляшевский. – Киев, 1892.

Беляшевский, Н. Монетные клады Киевской губернии / Н. Беляшевский. – Киев, 1889. – 84 с.

Біляшівський, М. Розповіді селян с. Пекарі про Т. Г. Шевченка / М. Біляшівський // Спогади про Тараса Шевченка. – Київ, 1982. – С. 308–317.

* * *

Борщ, М. І. М. Ф. Біляшівський – український етнограф, мистецтвознавець, академік АН України // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан. – Черкаси, 2013. – С. 242–248.

Відкривач літописного Роденя // Україна : хронологія розвитку. Імперська доба. 1800–1917 рр. – Київ, 2011. – С. 246–247 : портр.

Антонова, О. Доля вченого / О. Антонова // Черкаський край – земля Богдана і Тараса. – Київ, 2002. – С. 465–470.

Грушевський, М. Пам’яті академіка Миколи Біляшівського / Михайло Грушевський // Історичний календар 2001. – Київ, 2001. – С. 208–211.

Горбик, В. О. Біляшівський М. Ф. / В. О. Горбик, Е. М. Піскова // Українська біографістика : зб. наук. праць. – Київ, 1999. – Вип. 2. – С. 75–80. – Бібліогр.: с. 79–80.

Сорокопуд, І. І. Видатний дослідник // Сорокопуд І. І. Струмки могутньої ріки : Канівщина літературна. – Канів, 1998. – С. 48–49.

Біляшівський, Б. М. Будівничий української культури / Б. М. Біляшівський,

М. М. Біляшівський // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – Київ, 1991. – С. 21–24.

Мощенко, К. В. З спогадів про М. Ф. Біляшівського / К. В. Мощенко // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – Київ, 1991. – С. 25–31.

Наумова, Н. Микола Федотович Біляшівський / Надія Наумова // Чумац. шлях. – 2007. – № 5. – С. 12–15.

Біляшівський, Б. «Наш добрий і певний товариш» / Б. Біляшівський // Україна. – 1991. – № 21. – С. 1–4 ; № 22. – С. 13–17 ; № 23. – С. 8–11 : іл.

Цимбалюк, М. Свічі пам’яті / М. Цимбалюк // Слово Просвіти. – 2012. – 1–7 листоп. (№ 44). – С. 12.

Кравець, А. Син і батько Княжої гори / Андрій Кравець // Прес-Центр. – 2009. – 4 берез. – С. 27.

Біляшівський Микола Федотович [Електронний ресурс] : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : https: //uk.wikipedia.org/wiki / Біляшівський Микола Федотович (дата звернення 10.05.16). – Назва з екрану.