Ім’я Михайла Івановича Білінського до недавнього часу було невідомим для більшості наших співвітчизників. За свідчення багатьох учасників тих подій контр-адмірал Білінський був людиною, що в своїй особі поєднував палкий патріотизм і глибокі політичні переконання з висококласною військовою майстерністю і професіоналізмом, самовідданість і звитягу з героїзмом і готовністю на самопожертву в ім’я своєї Батьківщини та справи, якій він до останнього подиху віддано служив.

Майбутній міністр народився 4 листопада 1882 року у священицькій родині м.  Драбів. Навчався у Полтавській класичній гімназії, Московському Лазаревському інституті східних мов. Проте хлопець мріяв про морську службу, яку він невдовзі і розпочинає юнкером Балтійського флоту Морського корпусу в Санкт-Петербурзі.

З початком Першої світової війни Білінський служить на Балтійському флоті.

Після Лютневої революції 1917 р. на Балтійському флоті розгорнувся український військовий рух, активним учасником якого був М. Білінський.

20 грудня 1917 р. Михайло Іванович повертається до Києва. Він стає активним організатором «Українського генерального секретарства морських справ».

З 26 грудня 1918 р. до 9 квітня 1919 р. Михайло Іванович Білінський – морський міністр Української Народної Республіки. Це був період найвищого творчого підйому та працездатності М. Білінського. За короткий термін свого перебування на посаді йому вдалося згуртувати навколо себе висококваліфікований колектив патріотів-однодумців, які незважаючи на складні умови і обставини того часу, встигли закласти міцну основу розбудови військового флоту України.

Перелік того, що було зроблено Морським міністерством УНР на чолі з М. Білінським, і сьогодні вражає військових фахівців своєю грандіозністю і масштабністю  запланованого, неординарністю та сміливістю його виконавців по втіленню наміченого у життя.

Військові заслуги морського міністра високо оцінило командування – у лютому 1919 р. М. Білінському було присвоєно військове звання «контр-адмірал».

24 квітня 1919 р. із-за незгоди з політичним курсом новоствореного «лівого» уряду Мартоса, морський міністр подає у відставку і, на його прохання, призначається командиром Першої дивізії морської піхоти.

У 1920-1921 рр. М.І. Білінський виконує обов’язки міністра внутрішніх справ в урядах В. Прокоповича та А. Лівицького.

В кінці 1920 р. М. Білінський був інтернований з Армією УНР у Польщі. У жовтні 1921 р. він – член штабу Української повстанської армії генерал-хорунжого Ю. Тютюнника. Брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР.

17 листопада 1921 р. в бою під с. Малі Міньки на Житомирщині повстанці були розбиті кавалерією Г. Котовського.

Не бажаючи потрапити живим до рук більшовиків, декілька українських старшин після відчайдушного спротиву наклали на себе руки. Серед них був і колишній морський міністр Української Народної Республіки Михайло Білінський, якому на той час виповнилося 39 років. Останки М. Білінського наступного дня були поховані місцевими селянами за цвинтарем села, де вони перебувають і по сей день.

Так героїчно загинув патріот Батьківщини Михайло Іванович Білінський, ім’я якого вписані золотими літерами в історію розвитку Військово-Морського флоту України.

Ім’я М. Білінського носять вулиці у Києві і Львові. У 2016 р. у Драбові було відкрито меморіальну дошку на його честь. 5 липня 2019 р. указом президента України ім’я Михайла Білінського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Література

Калберда Ю. Михайло Іванович Білінський – морський міністр Української Народної Республіки / Ю. Калберда, А. Федько, Ю. Федько, А. Волохін // Козоріз В.П. Драбів і Драбівщина: нариси з історії рідного краю. Черкаси, 2019. – C. 425-430.

Шатайло, О. Л. Нескорений державник // Шатайло О. Л. Спадкоємці козацької слави. – Дрогобич, 2009. – C. 124-139.

Страшевич, В. Уродженець Драбівщини Михайло Білінський – міністр морських справ УНР / Василь Страшевич // Краєзнавство Черкащини: [збірник]. – Черкаси, 2017. – №11. – C. 221-226.

Бравада, О. Творець Морської піхоти України / Олександр Бравада // Прес –центр. – 2009. – 18 лют. – C. 27.