Честахівський Григорій Михайлович

(1820-15.04.1893)

художник

 

 

Ім’я українського художника Григорія Михайловича Честахівського відоме кожному, хто хоч трохи знайомий з історією Могили Тараса Шевченка. Саме на його долю випало виконати заповіт поета про поховання на рідній землі та насипати разом з народом перший могильний курган над прахом національного пророка.

Народився Григорій Честахівський у посаді Нова Прага Олександрівського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область) в родині військового поселенця. З дитинства у хлопця, який дуже рано втратив матір, виявилася любов до малювання. Завдяки клопотанням меценатів 1843 року здобув право на навчання в петербурзькій Академії мистецтв, де був учнем К. Брюлова та Ф. Бруні (закінчив у 1854 р.).

Із Шевченком познайомився 1844 року, перебував під його великим впливом. Честахівський гарно співав і грав на гітарі, що зблизило їх. Григорій Миколайович згадував: «Він вважав, що я співав серцем, та що мій спів порівняно з тим, як він сам співав». Особливо щиросердним стосунки Шевченка і Честахівського були в останні роки життя поета.

Григорій Честахівський не став великим художником, не залишив помітного сліду в історії живопису, навіть відійшов від професії. Як художник, він часом виконував на замовлення копії портретів членів царської родини, генералів, а також копії ікон великих художників. Але його заслуга перед Україною полягає в іншому: він більше прислужився їй тим, що, схиляючись перед генієм Тараса Шевченка, вважав за честь для себе бути поруч із ним в останні роки. Поет називав його просто по-дружньому «Гриць», так, як його пізніше назве народ на канівській землі. Йому ми завдячуємо тим, що знаємо певні подробиці останніх років життя поета.

Про них він розповідав у своїх спогадах: «Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко», надрукованих у журналі «Киевская старина», 1895, № 2. Спогади Честахівського щирі, відверті, колоритні. Цей мовний колорит присутній і у списку мистецьких творів, що залишилися у майстерні по смерті Шевченка. Коментарі до окремих малюнків переплетені спогадами і ліричними відступами, які дають змогу краще зрозуміти феномен Шевченка, митця і людини. Окремі мистецькі речі Шевченка Григорій Честахівський залишив у себе, зберігав їх довгий час, а потім передав художнику Опанасу Сластьону та Василю Тарновському. Серед них такі реліквії, як плани та проекти хати, «Кобзар» 1860 року з автографом: «Козакові Грицеві Честахівському. Кобзар Тарас», малярське приладдя, інструменти гравера. Найголовнішими реліквіями, які зберіг Честахівський, є оригінальна посмертна маска поета і червона китайка, якою була покрита домовина.

Саме Честахівському Петербурзька українська громада доручила виконати високу місію перевезення тіла Шевченка в Україну. Разом з Олександром Лазаревським він супроводжував труну з Петербурга до Києва. Впродовж цього шляху Честахівський олівцем робив зарисовки, на яких зафіксовані важливі моменти тих днів, що стали славними для України і її поета. Це своєрідний художній літопис подій: могила на Смоленському кладовищі з постаттю поета Миколи Курочкіна, зображення домовини по дорозі в Україну, в церкві Різдва у Каневі.

Саме Честахівський наполіг на тому, щоб Шевченка поховали у Каневі і не біля Успенського собору, а на Чернечій горі. У листах до Федора Черненка він описав всі події весни і літа 1861 року, пов’язані з перепохованням (Письма Честаховского, написанные в 1861-м году о похоронах Шевченко // Киевская старина, 1898, № 2). Листи і спогади Честахівського – неоціненне джерело для розуміння того, як облаштовувалася могила, як вона ставала святинею для українців.

Поховавши Шевченка, Григорій Честахівський залишився у Каневі і зайнявся впорядкуванням місця поховання, зводячи високий курган з допомогою місцевих мешканців. 17 травня канівські дівчата привезли на возі чотириметровий дубовий хрест і цього ж дня Честахівський встановив його. Селяни навколишніх сіл одразу ж полюбили Григорія, допомогли йому відшукати ту ділянку землі, на якій поет хотів збудувати хату. У неділю та святкові дні Честахівський відвідував навколишні села, замальовуючи народні типи, записував народні пісні, приказки, легенди. Альбом Честахівського доносить більш, ніж через століття імена канівських людей, разом з якими художник насипав могилу над прахом Шевченка.

Честахівський читав людям твори Шевченка, поширював дешеві видання: «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Гамалія». Вогненне слово Тараса Шевченка, донесене до уярмленого народу, становило величезну небезпеку для гнобителів. Не поміркований та щиросердний Честахівський посіяв неспокій на Канівщині, а донесені до народу полум’яні слова Тараса Шевченка. І першим зрозумів це сам Григорій Честахівський, про що свідчать рядки його листа з Петербурга до Канева: «Не було спокою панам од Тараса живого, нема одпочину їм і од мертвого…». На Григорія Честахівського була заведена справа і тривалий час він перебував під таємним наглядом поліції.

Світлу пам’ять про поета Честахівський беріг усе своє життя. Останні десять років життя він жив майже безвиїзно у Качанівці у Василя Тарновського, якому передав усі Шевченкові реліквії. Мешкав у кімнаті, де у 1843 році жив Тарас Шевченко. Був напрочуд добрий, чуйний та тихий. Товаришував зі слугами і селянами, які любили слухати його спогади про Шевченка.

Помер Григорій Честахівський 15 квітня 1893 року. Спочатку його поховали на цвинтарі Олександро-Невської лаври у Петербурзі. Та на знак вдячності до Честахівського за виконання ним Шевченкового заповіту тіло його було перевезене Василем Тарновським до Качанівки. Вірного Шевченкового побратима було поховано у мальовничому парку. Над прахом була насипана висока могила, увінчана дерев’яним хрестом, подібна до тієї, яку Григорій Михайлович насипав Чернечій горі. Вона і сьогодні височить тут, нагадуючи нащадкам про людину, яка стояла біля витоків української Святині і першою збагнула її роль в прийдешності рідного народу. «Настане година, – писав Г. Честахівський, коли чистий Розум буде людським законом… Тоді могила нашого сердешного Тараса засвітить ясним щирим словом по широкій Україні з високої гори Чернечої, як те сонце своїм ясним світом». Пророчими виявилися слова Григорія Миколайовича Честахівського.

 

Література

Честаховский, Г. Н. Эпизод на могиле Тараса Шевченко / Г. Н. Честаховский // Спогади про Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – С. 461–467, 581.

Честаховский, Г. Н. Письма, написанные в 1861-м году о похоронах поэта Шевченка / Г. Н. Честаховский // Спогади про Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – С. 443–461, 580–581.

Честахівський, Г. Листи Честахівського, писані в 1961 році про похорон поета Шевченка / Григорій Честахівський // Неопалима купина. – 1995. – № 3-4. – С. 36–52.

Малюк, М. «Прочитайте і пошліть до громади…» : [про листи Г. Честахівського] / Михайло Малюк // Неопалима купина. – 1995. – № 3-4. – С. 29–35.

 

* * *

 

Тарахан-Береза, З. Григорій Честахівський та «змова» проти поміщиків на Шевченковій могилі // Тарахан-Береза З. Святиня : наук.-іст. літопис Тарасової Гори. – Київ, 1998. – С. 95–124 : іл.

Міяковський, В. Грицько Честахівський / В. Міяковський // Хроніка-2000 : укр. культурол. альм. Вип. 85. Зарубіжне шевченкознавство : (з матеріалів УВАН). – Київ, 2011. – Ч. 1. – С. 295–309.

Сорокопуд, І. Щире серце // Сорокопуд І. Краси розкрилля : Канівщина мистецька. – Канів, 2005. – С. 34–35.

Наумова, Н. Козак Гриць. Останній шлях в Україну / Надія Наумова // Слово Просвіти. – 2015. – 21-27 трав. (№ 20). – С. 12.

Кравченко, Я. Приятелі : до 155-ліття перепоховання Тараса Шевченка в Україні / Ярослав Кравченко // Дзвін. – 2016. – № 7. – С. 188–191.

Білецький, Ф. Великий переполох і «селянин-музикант Гриць» / Ф. Білецький // Шевченків край. – 2011. – 20 трав. (№ 37-38). – С. 4; Черкас. край. – 2002. – 24 трав. (№ 39). – С. 9.

Зленко, Г. Честахівський Григорій Миколайович / Григорій Зленко // Шевченківська енциклопедія. – Київ, 2015. – Т. 6 : Т–Я. – С. 754.