Гаптар Максим Лукич

(21.01.1919–02.09.1988)

поет

Покликання кожного поета – дарувати людям тепло своєї душі, а творчістю пробуджувати кращі почуття, зводити в людських душах храми. Цю високу місію і нині виконує поезія Максима Лукича Гаптаря.

Поет народився 21 січня 1919 р. у селі Орловець Городищенського району. З дитинства захоплювався малюванням та ботанікою. Закінчив школу у рідному селі та вступив на навчання до Українського фармацевтичного інституту. Працював асистентом сільської аптеки.

Доля цій світлій, сонячній, безмежно добрій людині (таким М. Л. Гаптар запам’ятався рідним, близьким та всім, хто його знав) відвела немало випробувань. Ще в юності, маючи неабиякий хист до малювання, Максим Лукич мріяв стати художником. Та 1939 року сталось горе: юний третьокурсник втратив зір… Був змушений припинити навчання, розлучився з малюванням. Але потяг до творчості ніколи не залишав його. Душа прагнула єднання зі світом – з його красою, неспокоєм, боротьбою. І могутнім засобом такого єднання стала поезія.

Перші вірші Максима Гаптаря побачили світ 1961 року, а перша поетична збірка з символічною назвою «Світло» вийшла 1972 року на 54-му році життя автора.

Щирість, задушевність, довіра до читача – ось що притаманне поетові. Письменник Леонід Первомайський чітко висловив головне: «Поезії Максима Гаптаря підкупляють простотою і щирістю… Творчість для нього – не розвага, не примха, а необхідність, – тільки через поезію він може виявити свою людську сутність». А письменник Віталій Москаленко зазначав, що «значну частину поезій просто хочеться проспівати, так добре вони організовані у ритмо-мелодійному плані».

Наступна збірка «Неспокій» надійшла до читачів у 1977 році. До неї входять вірші про рідний край, про молодече натхнення і неспокійну працю.

Третя збірка «На ясен день» вийшла 1982 року. Образність поета густа і конкретна, його вірші – саме життя, сама правда в усій вагомості. А ще було очевидно, що Максим Гаптар – людина міцна духом, безмежно віддана поезії.

У тому, що Максим Лукич міг плідно творчо працювати, величезна заслуга його дружини Паші Федорівни. Без її самопожертви, безмежної турботи і всебічної підтримки поет просто не зміг би вижити. Вона стала і його музою, і янголом-охоронцем. Вони дали життя і виростили достойними людьми трьох синів і двох доньок. Паша Федорівна багато років працювала у сільській бібліотеці, де любив бувати і Максим Лукич. Поет брав активну участь у громадському житті села. Довгий час був депутатом сільської ради, часто виступав перед односельцями.

Максим Гаптар завжди був щирим і відкритим до людей. Товаришував з такими відомими літераторами як: Іван Ле, Леонід Первомайський, Михайло Масло, Микола Негода. Коли в гостинній хаті Гаптарів бував поет Василь Симоненко, то казав, що тут «такої води нап’єшся – відразу віршами заговориш».

В останній рік життя Максима Гаптаря вийшла його збірка «Осінні птахи». Віталій Москаленко пише, що «у книжці підсумовуються усі попередні творчі шукання людини з багатим життєвим досвідом. На прикладі цього поета ще раз переконуєшся в тому, що творчість – це безперервний рух, щоденний, щохвилинний труд почуттів на безкраїй життєвій ниві. Якщо уявити графічну лінію, по якій ішов розвиток поетичної індивідуальності М. Гаптаря, то це була б різко окреслена парабола, яка засвідчила б його жагу до всебічного й глибокого проникнення у саме єство людського буття. Поет висловлює свої думки здебільшого через зображення деталей, неначе виписує образи тонкими мазками. Це, в основному, властиво і для його попередніх книжок. Але якщо, скажімо, у збірці «На ясен день» у роздумах про щастя жити й працювати на рідній землі, кохати, милуватися природою, переважали оптимістичні почуття, то в останній книжці акценти зміщено в бік елегійності».

Помер Максим Лукич 2 вересня 1988 року. Його творчість близька усім, хто любить рідний край і шанує поетичне слово. Він залишив достойний слід на землі, увічнившись у своїх дітях і творчій спадщині.

 

Література

Твори М. Л. Гаптаря

Осінні птахи : поезії / Максим Гаптар. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 79 с.

На ясен день : поезії / Максим Гаптар. – Дніпропетровськ : Промінь, 1982. – 38 с.

Неспокій : вірші / Максим Гаптар. – Київ : Рад. письменник, 1977. – 82 с.

Світло : поезії / Максим Гаптар ; передм. М. Первомайського. – Київ : Рад. письменник, 1972. – 38 с.

 

Про М. Л. Гаптаря

Чос, В. Г. Максим Гаптар / Володимир Чос // Чос В. Г. Орловець – історія і люди. – Черкаси, 2016. – С. 182–185.

Максим Гаптар // Криничка : антол. творів письменників Черкащини для дітей та юнацтва : у 2 т. – Черкаси, 2009. – Т. 1. – С. 194–196.

Захарченко, В. Про Максима Гаптаря / Василь Захарченко // Холодний Яр. – Черкаси, 2008. – № 2. – С. 171–175.

Мельник, М. В. Поет із Орловця / М. В. Мельник // Люди і долі. – Черкаси, 2001. – С. 92–93.

Нікітенко, В. Слово людям дарував / Вадим Нікітенко // Вісн. Городищини. – 2009. – 20 січ. (№ 4). – С. 2.

Негода, М. Джерело світла : до 75-річчя Максима Гаптаря / Микола Негода // Село і Люди. – 1994. – Січ. (№ 5). – С. 6.