Гнилосиров Василь Степанович
(02.04.1836 – 16.11.1900)
громадський діяч, педагог
В.С. Гнилосиров народився 2 квітня 1836 року на х. Гаврилівка (Гавришкове) на Полтавщині. Позашлюбний син відставного гусарського полковника Антона Гавриша та шляхтянки Наталії Ганджі. За бажанням рідного батька його всиновив управитель маєтку на Катеринославщині С. Гнилосиров.
Навчався Василь Степанович у Полтавській гімназії, був учнем блискучого педагога О.І. Строніна та поета і байкаря Л.І. Боровиковського.
У 1857 році вступив до Харківського університету. Він швидко захопився виром громадівського життя і став одним з організаторів Харківської громади. Одна з найважливіших турбот громадівців – недільні школи. Гнилосиров звертався до Т.Г. Шевченка щодо забезпечення цих шкіл літературою. Великий Кобзар надіслав їм 3000 примірників свого «Букваря южнорусского».
В. Гнилосиров збирав пожертвування на видання українських підручників і передавав їх М.І. Костомарову. Разом з товаришами їздив з українськими книжечками від села до села, ніс слово просвіти людям, знайомлячись з народним побутом, звичаями, усною народною творчістю.
Не закінчивши повного курсу історико-філологічного факультету, йде викладати в повітову школу в Охтирці, а згодом – у Харківську повітову школу. У 1870 – 1873 роках викладав у двокласному міському училищі Звенигородки.
З 1873 року і до відставки 1895 року В. Гнилосиров завідує Канівським двокласним училищем. Разом з В.Т. Шевченком береться за впорядкування Тарасової гори.
Приводячи екскурсантів на могилу поета, він дуже дохідливо розповідав про Кобзаря. Він володів українською мовою так, як рідко хто володіє.
1884 року Гнилосиров заснував перший народний музей Шевченка – Тарасову світлицю. У 1897 році заснував «Книгу для відвідувачів», яка ведеться тут уже понад 100 років.
У 80-х роках Гнилосиров створив рукописну книжку «До історії могили Т.Г. Шевченка».
Літературна спадщина просвітника невелика: публікації на сторінках журналів «Основа», «Киевская старина», на шпальтах газети «Заря». Окремими виданнями виходили поеми «Закохана» (1893), казка «Царівна - русалка» (1895), а в 1897 – збірка оповідань. Дуже цікавий щоденник В. Гнилосирова, що охоплює чверть сторіччя (1850 - 1880).
16 листопада 1900 року В.С. Гнилосиров помер і похований на Канівському цвинтарі.
Література
Гавриш, В. Десятилетие Каневской публичной библиотеки (1878 – 1887 г.) / В. Гавриш // Киев. Старина. – 1889. – №8. – С. 544 – 549.
Гнилосиров, В. До історії могили Т.Г. Шевченка : з нотаток обивателя / Василь Гнилосиров // Дніпро. – 1964. – №2. – С. 138 – 142.
Гавриш, А. Пять дней из жизни харьковского студента: вечной памяти Шевченка / А. Гавриш // Основа. – 1862. – №9.
* * *
Танана, Р. В.С. Гнилосиров – довголітній охоронець Шевченкової могили / Р. Танана // Збірник праць Міжнародної (38-ї) наукової шевченківської конференції, [Черкаси], 20 – 21 квіт. 2011 р. – Черкаси, 2011. – С. 590 – 601.
Гнилосиров Василь Степанович (1836 - 1900) // Українська педагогіка в персоналіях / за ред. О.В. Сухомлинської. – К., 2005. – Кн. 1. – С. 385 – 393.
Франчук, В. З оточення Олександра Потебні / Віра Франчук // Київ. старовина. – 1993. – №1. – С. 6 – 16.
Тарахан-Береза, З. «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне» / Зінаїда Тарахан-Береза // Літ. Україна. – 1996. – 23 трав. – С. 5.
Тарахан-Береза, З. Гнилосиров Василь Степанович / Зінаїда Тарахан-Береза, Петро Ротач // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. – К., 2012. – Т. 2 : г – 3. – С. 92. : портр.