Гулак Микола Іванович

педагог, учений,
громадський і політичний діяч
(06.06.1821–07.06.1899)

 

«Усі ми однако на волі жили,
Усі ми однако за волю лягли;
Усі ми і встанем…»

Т. Шевченко

 

Гулак. Це козацьке прізвище носив український енциклопедист-математик, історик, філософ, літературознавець, правознавець, педагог, публіцист, перший український сходознавець, перекладач із двадцяти мов, один із очільників славного Кирило-Мефодіївського товариства Микола Іванович Гулак. Про нього є мало даних, навіть ті біографії, що потрапили до енциклопедій, не завжди є точними. Та останнім часом науковцям вдалося відшукати нові дані про Гулака, зібрати його праці, що дало змогу по новому поглянути на цю неординарну особистість.

Його рід походив з дворян Золотоніського повіту Полтавської губернії. Іван Гулак, прадід Миколи, був генеральним обозним за гетьмана Петра Дорошенка. До роду також належать відомі поет Петро Петрович та композитор Семен Степанович Гулаки-Артемовські.

Микола Іванович Гулак народився 6 червня 1821 року на хуторі Гулаківка, що був поблизу Драбова, за іншими даними – у Варшаві, де батько Іван Гулак упродовж 14 років служив інтендантом. Майор-пенсіонер переїхав на хутір Гулаківка, пропагував сільськогосподарські науки, писав статті про зрошення південних степів. Мати Миколи – Надія Андріївна Суровцева. Початкову освіту, як і троє його братів, здобув удома. Про дитинство М. Гулака знаємо мало. Відомо тільки, що коли йому виповнилося 13 років, батько віддав його під опіку приватного вчителя в місто Дерпт (нині м. Тарту, Естонія), той навчав хлопчика німецької, французької і російської мов і класичних – грецької й латинської, а також звичайних шкільних предметів.

У Дерпті М. Гулак пробув цілих 10 років. Після чотирирічного навчання у приватного вчителя, його було зараховано студентом юридичного факультету Дерптського університету. У 1844 р. Микола Гулак закінчив університет зі званням кандидата юриспруденції, і виніс звідти ґрунтовні знання, любов до вчених занять і німецьку чесність та порядність. Темою його кандидатської дисертації були права іноземців у французькому, прусському, австрійському та російському законодавствах. Професори, які рецензували дисертацію, були вражені, що автор так глибоко вивчив предмет, і шкодували, що він не подав цю роботу на нагородження медаллю, якої вона заслуговувала.

Приїхавши в Київ після закінчення університету, М. Гулак побачив, що життя його земляків дуже відрізняється від життя в Прибалтиці. Нищення корінної нації там не відбувалося так брутально, як в Україні, русифікація не мала таких великих успіхів. В Естляндській і Ліфляндській губерніях, на які тоді була поділена територія сучасної Естонії, селяни вже не були кріпаками, вони одержали волю ще у 1816–19 рр. Вивчаючи іноземне право, М. Гулак знав, що в інших країнах прості люди не такі безправні, як на його Батьківщині, що існують інші, демократичні порядки, що ті нації, які мають свої держави, можуть вільно розвивати свою національну культуру і не боятися асиміляції їх іншими націями. Він вирішив усі свої сили й знання покласти на те, щоб його рідна Україна стала вільною демократичною державою.

Так почало формуватися Кирило-Мефодіївське товариство, до якого, крім Гулака, увійшли ще Микола Костомаров, Василь Білозерський, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші.

З 1845 р. Микола Гулак служив у Археографічній комісії для розгляду історичних актів при канцелярії київського губернатора на посаді перекладача-археографа. Комісія займалася збиранням та дослідженням старовинних документальних джерел української історії. М. Гулак разом із М. Костомаровим опрацьовував для друку літопис Самійла Величка і мріяв про час, «коли відкриються широкі можливості для нашої словесності», «коли мова збагатиться до такого рівня, що не тільки вітчизняна й світова історія, але й точні науки викладатимуться українською мовою». Так він писав до свого друга Опанаса Марковича.

На думку Д. Чижевського, М. Гулак був одним із найвидатніших серед кирило-мефодіївців. Це від нього йде думка про товариство як «рицарський орден», це він мріяв про всеслов’янську державу, «в якій буде якийсь новий, що ніколи в історії людства ще не був, державний і громадський лад, заснований на релігії Ісуса Христа та на основах передісторичного слов’янства». На квартирі Миколи Гулака в будинку на сучасній вулиці Хмельницького в Києві (нині там німецьке посольство) найчастіше відбувалися зустрічі братчиків. Був там і Тарас Шевченко. Братство проіснувало близько року, його розгромили царські жандарми, а майже сто учасників братства були арештовані. На допитах, М. І. Гулак брав всю вину за організацію таємного товариства на себе, тож Гулака було визнано головним організатором таємного товариства, покаранням йому призначили три роки тюрми в Шліссельбурзькій фортеці з наступним засланням під суворий поліцейський нагляд, яке він відбував у Пермській губернії.

Там Микола Гулак провів три роки (1847–1850 рр.). Кажуть, у тюрму Гулак увійшов юристом, а вийшов з неї енциклопедистом. Він займався самоосвітою: математикою, перекладав із давньогрецької трагедії Еврипіда. Вивчав книги англійською, данською, італійською, німецькою, російською, французькою мовами. У фортеці Микола застудив ноги, отримав жорстокий артрит, що назавжди змінило ходу вченого: він ходив дрібними кроками, невпевнено, ніби сплутаний. Дуже часто писав листи матері, змальовував майже санаторні умови перебування.

Після ув’язнення М. Гулак був висланий під нагляд поліції в Перм (13 червня І850 р.) із забороною листування з батьками без поліцейського нагляду; із забороною працювати, займатися літературною працею. Два роки «державний злочинець» Гулак животів на кошти батьків. На щастя, пермський губернатор П. М. Клушин запропонував Миколі Івановичу навчати обох своїх синів.

Тільки через 12 років Гулак повернувся в Україну. Енциклопедиста-вченого опустили до рівня вчителя, часто змінювали предмети викладання, місцевість, навіть кліматичні зони. Микола Іванович викладав у:

1859–1861 – російську мову, географію, математику (ліцей в Одесі). У 1859 р. в Одесі побачила світ книга Гулака «Дослідження трансцендентних рівнянь», написана французькою, що дістала схвалення Паризької академії наук. Попечитель Одеського навчального округу Микола Пирогов запросив Гулака на кафедру чистої математики до Ришельєвського ліцею (згодом Новоросійського університету). Він написав 9 навчальних програм для ліцею з аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії ймовірності тощо;

1861–1862 – історію в Кушніковському жіночому інституті у Керчі;

1862–1863 – математику в гімназії Ставрополя;

1863–1867 – фізику і космографію Кутаїської гімназії;

1867–1886 – математику, фізику, латину і грецьку в Першій Тифліській гімназії. Михайло Грушевський згадував, що коли він навчався в тій гімназії, вчителем грецької мови у них був Микола Гулак. У Тифлісі М. І. Гулак працював понад двадцять років, це найплідніший період його викладацької, просвітницької і наукової діяльності. Він дотримувався принципу, який сформулював для себе так: «Коли людина прибуде на нове місце, у нову країну, то необов’язково вдягати таку ж шапку, яку там носять, обов’язковим є інше – знати народ цієї країни, його мову, його національний характер, його літературу, дізнатися про всі його позитивні й негативні особливості».

У Тифлісі Гулак захопився літературою і культурою Грузії. Він вивчив грузинську мову настільки досконало, що зумів тлумачити деякі грузинські слова, які не могли витлумачити фахові мовознавці, і написав спеціальне дослідження з граматики грузинської мови.

Особливо захопила Гулака перлина грузинської літератури – поема Шота Руставелі, яку тоді називали «Барсове хутро» і він виступає з публічними лекціями про неї і друкує спеціальне дослідження (чи не перше в руставелознавстві, присвячене достоїнствам цієї поеми).

Пенсія, переїзд в Єлисаветполь (нині місто Гянджа, Азербайджан), Гулак до кінця свого життя не полишав занять математикою, праці посилав Санкт-Петербурзькому математичному товариству. В Азербайджані Гулак вивчив перську мову, якою в давнину писали свої твори класики азербайджанської літератури. М. І. Гулак залишив значну спадщину і в галузі математики. Йому належать праці: «Про сучасний стан європейського градусного вимірювання», «Про розв’язання трансцендентних рівнянь», «Нарис геометрії в чотирьох вимірах», в яких він розвинув ще не визнані постулати М. Лобачевского, першим у Російській імперії дослідив питання багатовимірної геометрії.

Постать Миколи Івановича Гулака справляла на навколишніх таке враження, що про нього ще за життя почали поширюватися різні домисли й легенди, які дійшли до нашого часу. Одна з таких легенд – у романі львівського письменника Р. Іваничука «Четвертий вимір» (1984 р.), за який автора було нагороджено Національною премією України ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Рідкісний, різнобічний талант, який був у М. І. Гулака, за належних умов міг би зробити з нього видатного вченого світового рівня. Доля розпорядилася інакше.

Помер Микола Іванович Гулак на руках у прийомної дочки у Гянджі 26 травня (7 червня) 1899 року, там і похований (могила не збереглася). Народився і помер на чужині, але завжди був Українцем. 1961 року іменем Гулака названо вулицю в Києві.

 

Література

 

Кратко, М. Микола Гулак : з когорти славетних / Мирослав Кратко // Світогляд. – 2009. – № 3. – С. 4–8.

Марченко, В. Микола Гулак / М. В. Марченко // Слово і час. – 1991. – № 1. – С. 26–37.

Пономаренко, М. Незламний кирило-мефодієвець / Михайло Пономаренко // Світлий шлях. – 1972. – 23 груд. (№ 153). – С. 4.

Іваничук, Р. І. Четвертий вимір : роман / Р. І. Іваничук. – Київ : Дніпро, 1985. – 182 с.

Гончарук, П. Засівач доброго, розумного, світлого / П. Гончарук // Київ. старовина. – 2003. – № 2. – С. 114–132.

Черкаська, Г. Микола Гулак [Електронний ресурс] / Ганна Черкаська // UAHistory : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : uahistory.com. (дата звернення : 10.04.20). – Назва з екрану.