Крупницький Борис Дмитрович

(24.07.1894–05.06.1956)

історик

 

Ім’я визначного українського історика Бориса Крупницького в Україні мало відоме широкому читацькому загалові, як, зрештою, і професійним історикам. Та це й не дивина, бо науковий талант цього патріота, завзятого дослідника українського середньовіччя, яскравого представника так званої державницької школи у вітчизняній історіографії розквітнув на чужині, за тисячі кілометрів від його рідної Наддніпрянщини, щойно після вимушеної еміграції.

Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в селі Медведівка, тепер Чигиринського району в сім’ї сільського псаломщика. У 1895 році в пошуках заробітку родина Крупницьких перебралася до Черкас. Батько Бориса Дмитро Юліанович, потомствений священнослужитель, у період 1895–1931 років був дияконом кафедрального Свято-Миколаївського собору.

У1913 році Борис із відзнакою закінчив Черкаську чоловічу гімназію та вступив на історично-філологічний факультет Київського університету святого Володимира. Але в 1916 році, у розпал Першої світової війни, його мобілізували до армії. Був поранений на фронті. До Києва він повернувся тільки у 1918 році. Поновив навчання в університеті, однак стрімкий перебіг військово-політичних подій змусив його навесні 1919-го знову одягнути військовий однострій – уже вояка армії УНР. Брав участь у бойових діях, був тяжко поранений. Осколок набою залишився в його тілі назавжди і час від часу спричиняв загострення хвороб та ускладнення. Разом з Другою Волинською дивізією Армії УНР Крупницький відступив на польську територію, був інтернований у табір для вояків у Калушi.

Життя перших років еміграції не «килимом встелилося». Митарства та хвороби, тяжка робота й злидні надовго, а інколи, здавалося, назавжди перекреслили надії на повернення в науку. 1921 р. Борис Крупницький емігрував до Німеччини. Працював як сільськогосподарський робітник у місцевості Гіммельпфортен (поблизу Гамбурга), там одружився з німкенею Маргаритою Шпрекельзен (її спадок дав Крупницькому змогу продовжити освіту). Від 1925 р. разом з дружиною жив у Берліні. Деякий час працював на тамтешніх фабриках і заводах, поглиблено вивчав німецьку мову в Інституті для іноземців при Берлінському університеті (1925–1926). Від зимового семестру 1926/27 почав відвідувати заняття на історичному факультеті Берлінського університету. Водночас став стипендіатом (як учасник бойових дій Армії УНР) Українського наукового інституту в Берліні.

26 червня 1929 року Борис Крупницький захистив у Берлінському університеті докторську дисертацію й отримав звання доктора філософії. Працював асистентом Дмитра Дорошенка, а згодом – професором в Українському науковому інституті, Українському вільному університеті та мюнхенській Православній богословській академії. Брав активну участь в діяльності Української вільної академії наук (УВАН) та Наукового товариства імені Шевченка.

30–40-і роки надзвичайно плідні в науковій біографії Крупницького. Він видає у Берліні та Варшаві монографії, публікує наукові статті й розвідки з історії України, досліджує українсько-шведські взаємини кінця ХVII–початку XVIII ст.

Однак на початку 40-х років внаслідок подій Другої світової війни розірвалися контакти, що доти існували між істориками Берліна, Праги, Варшави та інших українознавчих центрів Європи. В січні 1945 р. під час повітряного нальоту приміщення Українського наукового інституту зазнало значних пошкоджень, тож його було перенесено з Берліна до Лейпціга, а зі вступом до міста радянських військ навесні того ж року цей визначний осередок української науки за кордоном фактично перестав існувати.

В період окупації Німеччини союзницькими військами Борис Дмитрович переїжджає з Лейпціга до Веймара, потім – до Аугсбурга, а звідти – до Штаде й поселяється на його околиці – Гіммельпфортені.

Після закінчення Другої світової війни Б. Крупницький брав активну участь у відновленні діяльності в Мюнхені Українського вільного університету та Нау­кового товариства імені Шевченка, заснуванні Богословсько-педагогічної академії Української автокефальної православної церкви. Продовжував досліджувати проблеми вітчизняної історії, її зв’язок із загальноєвропейським історичним процесом, а також стан розвитку української історіографії загалом і на підконтрольних радянському режиму землях зокрема.

У 1930–1950-х рр. вийшло понад 140 його наукових і науково-популярних досліджень, що репрезентували Україну перед тогочасною європейською читацькою аудиторією. Серед них монографії «Гетьман Пилип Орлик (1672–1742), його життя і доля» (1928), «Гетьман Мазепа та його доба» (1942), «Гетьман Данило Апостол і його доба» (1948) та інші.

Дослідницько-викладацьку діяльність ученого гідно оцінила наукова громадськість, обравши його професором Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії, а також головою історичної секції Української вільної академії наук, редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства, а з 1946 р. — членом і науковим співробітником Науково-дослідного інституту української мартирології у Мюнхені. З 1951 р. Борис Крупницький – дійсний член Міжнародної вільної академії наук у Парижі.

Тяжко хворіючи останні шість років, опублікував близько 50 наукових і науково-популярних праць. Більшість були україномовними, але серед них зустрічаються дослідження, написані німецькою та англійською мовами. Фізично неспроможний брати участь у конференціях та засіданнях Української вільної академії наук, Крупницький надсилав тексти своїх доповідей, які зачитував той чи інший із присутніх.

У першій половині 1956 р. учений завершує історіографічне дослідження «Українська історична наука на совєтській Україні в 1920–1950 рр.», заміряється написати цілу низку інших праць, зокрема про гетьмана Кирила Розумовського, видати в Українському вільному університеті свій курс лекцій «Україна між Заходом і Сходом».

Але доля відлічувала вже останні його дні й години. 5 червня 1956 р. Крупницького не стало. Тіло визначного українського історика, патріота рідної землі знайшло вічний притулок на чужині – на німецькому кладовищі містечка Гіммельпфортен.

 

Література

Праці Б. Д. Крупницького

 

Зі спогадів історика / Борис Крупницький ; упоряд., вступ. ст., комент. Дмитра Гордієнка. – Київ, 2017. – 144 с.

Гетьман Данило Апостол і його доба / Борис Крупницький ; передм. В. М. Горобця. – Київ : Україна, 2004. – 288 с.

Гетьман Мазепа та його доба / Борис Крупницький ; передм. В. М. Горобця. – Київ: Україна, 2001. – 240 с.

Гетьман Пилип Орлик (1672–1742), його життя і доля / Борис Крупницький ; вступ. ст. Олександра Оглоблина. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1956. – 80 с.

 

Про Б. Д. Крупницького

Власенко, А. Сторінки життя Бориса Дмитровича Крупницького / Власенко Аліна, Чабан Тетяна // Залізнякові читання : краєзнав. часопис : за матеріалами VІІ-ї наук. краєзнав. конф. – Черкаси, 2016. – Вип. 7. – С. 106–107. – Бібліогр.: с. 107.

Матрос, Л. Сторінки життя Бориса Дмитровича Крупницького / Матрос Лариса // Залізнякові читання : краєзнав. часопис : за матеріалами V наук. краєзнав. конф. – Черкаси, 2013. – Вип. 5. – С. 139–140. – Бібліогр.: с. 140.

Магун, Ю. Борис Крупницький – видатний історик українського зарубіжжя / Ю. Магун, М. Щербина // Юний краєзнавець Черкащини. – Черкаси, 2011. – Число 1–3. – С. 268–274. – Бібліогр.: с. 273–274.

Гоцуляк, В. В. Б. Д. Крупницький – дитинство, гімназійні роки і творчі стежки наукового життя / В. В. Гоцуляк // Черкащина в контексті історії України : матеріали ІІІ наук.-краєзнав. конф. Черкащини. – Черкаси, 2008. – С. 329–338. – Бібліогр.: с. 338.

Горобець, В. М. Борис Крупницький – повернення в Україну / Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. – Київ, 2001. – С. 3–16.

Ясь, О. Історична доба у світлі наукової дискусії української еміграції другої половини 40-х рр. ХХ ст. : (Б. Крупницький, В. Петров) / Олексій Ясь // Молода нація : альм. – Київ, 2002. – Вип 2. – С. 24–39.

Ясь, О. Повпред української науки у діаспорі / Олексій Ясь // Історичний календар’99. – Київ, 1998. – С. 207–208.

Матрос, Л. Сторінки життя Бориса Дмитровича Крупницького / Матрос Лариса // Пам’ятки України. – 2011. – № 5/6; [спецвип.]. – С. 80–81. – Бібліогр.: с. 81.

Добро, П. Втративши Україну, чигиринець став надбанням науки для чотирьох держав Європи / Петро Добро // Козац. край. – 2011. – 8 черв. (№ 8). – С. 3.

Шмагун, Ю. Борис Крупницький – повернення в Україну / Юлія Шмагун, Микола Щербина // Прес–Центр. – 2010. – 13 жовт. (№ 41). – С. 28.