Кухарець Євген Іванович

(07.11.1945–27.12.1987)

хоровий диригент, композитор

Здавна в народі побутує вислів: «Черкащина – край світла і добра, край пісні й хлібного зерна!...». Дійсно, славиться Черкаський край піснею; гордістю є Черкаський академічний заслужений український народний хор, який став впізнаваним у світі за часів, коли художнім керівником і головним диригентом хору був Євген Іванович Кухарець. Його називали справжнім українцем з пісенною душею. Бо змістом яскравого й короткого життя народного артиста України можна вважати віршовані рядки: «Мабуть, для того я прийшов у світ, щоб піснею злетіти в небеса…».

Талановитий композитор, музикант, аранжувальник народних пісень, педагог і хоровий диригент народився в мальовничому с. Велюнь Дубровицького району Рівненської області в простій сім’ї колгоспників 7 листопада 1945 року. Хлопчик ріс без батька, той помер, коли малому не виповнилося й року. Тож усю свою любов мати віддавала єдиному синові. Вона співала йому колискові, вчила любити Україну, її мову та пісні. Музичні здібності Євгена проявилися з раннього дитинства, тож ніхто не здивувався, коли після школи талановитий юнак став студентом Рівненського музичного училища.

У 1964 році, з училища Є. Кухарець був призваний до армії, службу проходив у Німецькій Демократичній республіці, в м. Ваймар, грав у військовому оркестрі. Після служби в армії вступив до престижної Одеської консерваторії на диригентсько-хорове відділення по класу професора Д. Закрецького. «Євген був веселою людиною, завжди міг підняти настрій іншим. Просто брав до рук гармошку – і смуток наче рукою знімало», – пригадує роки навчання в консерваторії його однокурсник Віталій Дука.

Аби мати кошти на навчання, Євген влаштувався керувати хором ткацької фабрики. На одному з фестивалів, де очолюваний ним колектив став призером, Кухарець познайомився з українськими композиторами А. Авдієвським та А. Пашкевичем. Та зустріч була початком їхньої великої дружби. І хоча Є. Кухарець мав змогу залишитися після навчання асистентом у консерваторії, його вабила творча робота, і він у 1974 році поїхав працювати в Черкаську обласну філармонію хормейстером, а згодом – художнім керівником і головним диригентом Черкаського народного хору. У 1977 році Є. І. Кухарець отримав почесне звання – заслужений артист України.

За Євгена Кухарця Черкаський народний хор став дуже популярним; колектив уперше потрапив за кордон – у Польщу, Болгарію, Німеччину, Канаду та став лауреатом Державної премії України (нині – Національна премія України імені Т. Г. Шевченка) у 1981 році. А через рік, 1982 року Євгену Івановичу Кухарцю було присвоєно звання народного артиста України. В ту пору творчий злет одержали Р. Кириченко, О. Павловська, а молоді голоси, які підібрав Є. Кухарець, звучать тепер. «Велика, світла людина, надзвичайно талановитий музикант. З легкої руки Євгена Івановича й тодішнього керівництва розквітла квітка «Вербена»… – згадує народна артистка України Лідія Зайнчківська.

За роки роботи з Черкаським народним хором Є. І. Кухарець створив чудові музично-хореографічні композиції: «Славні козаки-чигиринці», «В Черкаському краї цвітуть рушники», «Як ішли козаки та із ярмарку», «В ніч на Івана Купала». Золотим пісенним фондом хору дотепер є твори талановитого композитора: «Дві тополі», «Над колискою сина», «Закувала зозуленька», «Ой коли ж той вечір буде», «А мій милий, чорнобривий», «Ой у полі два дубки» та інші. Були в репертуарі хору й пісні, записані на Черкащині: «Ой устану ранесенько», «Де дівчина ходила» та інші. Чигиринський, Чорнобаївський, Шполянський, Кам’янський райони – скільки перлин зібрано було композитором тут, скільки мелодій, ритмів, узорів!

Творчість Євгена Кухарця була унікальна ще й тому, що він під час обробки народних пісень враховував поєднання голосів у хорі, вибудовував мелодію під голоси конкретних виконавців, передбачаючи, як вони звучатимуть разом. І звучання Черкаського хору було своєрідне – широке, відкрите, розлоге. У 1986 році Є. І. Кухарець був нагороджений орденом Дружби народів. Особистість Євгена Івановича Кухарця була багатогранною. Як і кожен творець, він був сповнений різних професійних ідей та задумів, бажанням творити, допомагати іншим розвивати власні таланти. Ніби поспішав встигнути все зробити.

У грудні 1987 року трагічно обірвалося життя композитора і диригента. Євген Кухарець загинув в автокатастрофі, коли їхав до Києва запросити на святкування 30-річчя Черкаського народного хору А. Авдієвського, чия доля теж була пов’язана зі славнозвісним колективом. Він навіки залишився 43-річним, та після нього залишилися пісні, що увійшли до Золотого фонду української культури.

Похований митець на міському кладовищі у м. Черкаси. У 1991 році на могилі встановлено гранітний обеліск (висота 3 м) з бронзовим барельєфним зображенням Є. І. Кухарця. Біля обеліску на гранітній надмогильній плиті встановлена бронзова скульптура схиленої у журбі бандуристки у національному одязі (висота 1,7 м). В рідному селі композитора на Рівненщині функціонує кімната-музей Євгена Кухарця. 2016 року на його честь перейменована колишня вулиця маршала Красовського у м. Черкаси.

Література

Мельниченко, В. М. 50 пісенних літ : худож.-докум. іст. нарис до 50-річчя лауреата Нац. премії України ім. Т. Г. Шевченка Черкас. академ. засл. укр. нар. хору / В. М. Мельниченко, С. Л. Носань. – Черкаси : Вертикаль, 2007. – 56 с.

Сом, М. Наша дума, наша пісня / М. Сом // Україна. – 1981. – № 8. – С. 18–19.

Нікітенко, Л. Він піснею злетів у небеса / Людмила Нікітенко // Україна молода. – 2015. – 23 груд. (№ 163). – С. 7.

Трофименко, Л. Чтобы помнили… : в Черкасской филармонии прошел вечер памяти Евгения Кухарца : беседа с художеств. руководителем Черкас. хора Леонидом Трофименко / записала Татьяна Балякина // Акцент. – 2015. – 2 дек. (№ 49). – Прилож. : Акцент TV, с. 3.

Котяш, Л. Талант із Велюня [Електронний ресурс] / Людмила Котяш // Вісті Рівненщини : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : http://www.visti.rovno.ua/article/talant-iz-velunya (дата звернення : 02.05.2019). – Назва з екрану.