Кулик Іван Онисимович

(30.04.1923-07.04.1995)

художник

І. Кулик ¹

Іван Онисимович Кулик – художник, який протягом усього свого творчого життя ніс нам сонце на кінчику пензля. Його сонячність од матері і батька, від Шевченкових Моринців, де 30 квітня 1923 року він народився. Тут пройшло його дитинство, школярські роки. Настільною книгою, як він згадував, у хатах поряд з Біблією був Кобзар. Змалку хлопець познайомився з творами геніального земляка-односельця. Полум’яне, правдиве слово Тараса глибоко закорінилося в душі, стало тією провідною зорею в житті, яка не дала збитися на манівці. Де б Іван Кулик не був, що не робив, що б не думав, рідна Україна завжди стояла у нього першою коло серця.

Після закінчення школи у 1940 році він навчався в Київському педагогічному інституті. А потім – війна, каторжні роботи у фашистській Німеччині. Працював на шахтах Ельзацу та Лотарингії. У 1946 році вступив до Київського училища прикладного мистецтва, яке закінчив на «відмінно». У 1948 році Кулик вступив до Київського державного художнього інституту. Йому поталанило вчитися у майстерні одного з корифеїв українського образотворчого мистецтва К. Трохименка, його вчителями були також Т. Яблонська та В. Черников.

Після закінчення інституту І. Кулик одержав призначення на роботу до Івано-Франківська. Мальовнича природа Прикарпаття, знайомство із самобутньою народною культурою Гуцульщини стали етапними у становленні молодого художника. Тут він доторкнувся до національної свідомості місцевого населення і вже зовсім іншими очима глянув на свою Черкащину і всю Україну, відчув себе українцем. На Івано-Франківщині створюються пейзажі: «Зима в Карпатах», «Яремча. Водоспад», «Карпати», «Ворохта» та ін.

Та жила в пам’яті, кликала до себе рідна сторона. Художник щороку бував на Черкащині, у Моринцях. Підсумком поїздок на батьківщину стали пейзажі рідного краю: «Моринці. Відлига», «Моринці. Околиця», «Весняне полум’я», «Ніч у Моринцях».

У 1965 році І. Кулик переїздить до Черкас, де живе і працює до самої смерті. Якось непомітно для самого художника прийшов у його творчість образ української хати. З’явилися полотна: «Хата баби Олени», «150-літня хата у селі Орловець», «Хата у Чубівці», «Біля вдовиної хати». За цими картинами етнографи колись будуть досліджувати побут українського села 50-60 років ХХ століття.

Особливе місце у творчості І. Кулика займає портрет. Художник створив багату галерею діячів нашої культури, подвижників духу українського народу. Це, в першу чергу, Куликова Шевченкіана: «Портрет Т. Г. Шевченка», «Шевченко серед дітей», «Вид на Шевченкову садибу. Моринці», «Хата Якима Бойка, діда Т. Г. Шевченка. Моринці» та ін. Окрасою галереї діячів культури є твори: «М. О. Максимович у Прохорівці», «Нечуй-Левицький у Стеблеві», «І. С. Козловський співає у Моринцях», «Довженко в Україні», «Довженко з волошками», портрети В. Симоненка і В. Стуса. Ці портрети вражають заглибленістю у внутрішній світ героїв, драматизмом почуттів.

Іван Онисимович Кулик зарекомендував себе і як майстер жанрового живопису.

І. Кулик займав активну громадянську позицію. Долаючи чиновницький спротив він домагався організації краєзнавчих експедицій, рішуче виступав проти руйнування пам’яток історії, культури, природи. У 70-і роки радянські функціонери помстилися художникові за вільнодумство, за любов до своєї Вітчизни. Його було виключено зі Спілки художників, залишено без творчих замовлень, без заробітку. Але художник продовжував творити. У його працях тієї пори світ заграв новими відтінками. Мазок зробився легким, трепетним. З’явилася тема соняшників: «Соняшники біля хати», «Соняшник радіє сонцю», «Соняшники в Кам’янці» та ін. Яснішає на душі від цих сонячних картин.

Після себе митець залишив понад 500 робіт. Його твори представлені в приватних колекціях Німеччини, Канади, США, в музеях, установах та приватних колекціях України. Зокрема в Національному музеї Т. Г. Шевченка, Івано-Франківському художньому музеї, в музеї Т. Г. Шевченка у Каневі, в картинній галереї Корсунь-Шевченківського національного історико-культурного заповідника, у школі-інтернаті с. Шевченкове Звенигородського району, в Черкаському будинку культури, який носить ім’я Івана Кулика, в Черкаському обласному краєзнавчому музеї.

До музейної колекцїї Черкаського обласного художнього музею увійшло десять робіт І. Кулика: 9 живописних і один акварельний твір (портрет М. Мухи).

Іван Кулик – талановитий колорист. Колір і композиція – головні засоби його творчої мови.

Кожна зустріч з полотнами Івана Онисимовича Кулика сповнює душу особливим ліризмом, теплом, вірою, що краса таки має врятувати цей розбурханий світ.

Література:

Іван Кулик: живопис, графіка: каталог / передм. В. Захарченка. – [Б. м.: б. в.], 1994. – 16 с.

***

Художники Шевченкового краю / упоряд. Ю. П. Іщенко, І. В. Фізер.– Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 175 с. : іл. І. Кулик – с. 64-65, 145.

Мураенко Г. В. Художник покоління «шестидесятників»: Іван Кулик / Г. В. Мураенко // Музейний альманах. – Черкаси, 2011. – Вип. 2 – С. 40-44.

Загаєцька, О. Іван Кулик – художник, який зазнав переслідувань / Олена Загаєцька // Образотворче мистецтво. – 2001. – № 3. – С. 94. : іл.

Захарченко, В. Його сонячна любов / Василь Захарченко // Спільна справа. – 1998. – № 1. – С. 65-66. : іл.

¹ Захарченко, В. Сонячний пензель Івана Кулика : прощальне слово про художника / Василь Захарченко // Черкаси. – 1995 – 21 квіт. (№ 17). – С. 8.

Захарченко, В. «Як біле чоло української хати» / Василь Захарченко // Україна. – 1990. – № 32. – С. 12-14. : іл.

Белень, А. Сонцелюб / А. Белень // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Сміла, 2003. – Кн. 3. – С. 378-383.

Білецький, Ф. Село моє, для мене ти єдине… / Ф. Білецький // Шевченків край. – 2012. – 6 січ. (№ 1/2). – С.4.

Листопад, М. За картини художника із Звенигородщини пропонують тисячу доларів / Микола Листопад // Новий дзвін. – 2020. – 17 верес. (№ 37). – С.6.

Загаєцька, О. В. Кулик Іван Онисимович / О. В. Загаєцька // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2016. – Т. 16 : Куз–Лев. – С. 52-53.