Лапченко Григорій Гнатович

(1801 – 1876)

художник

 

 

Одним із значних майстрів історичного та портретного живопису першої половини ХІХ століття був художник Григорій Гнатович Лапченко. Відомості про нього, зорієнтовані на архівні джерела, скупі й уривчасті, увага мистецтвознавців зосереджена на двох полотнах майстра – «Сусанна» та «Купальниця», інші роботи не розглядаються і майже не репродукуються. Трагічні обставини життя Лапченка викреслили його ім’я з культурно-мистецького життя Росії середини ХІХ століття.

Народився він y селі Валява Черкаського повіту Київської губернії 21 січня 1801 року. Батько художника, Гнат Васильович Лапа, був козаком, церковним старостою села, мати – Ірина Іванівна Петрученко (дівоче прізвище). Вчився Григорій у приходській школі в дяка, потім – у Корсуні, в маляра С. В. Превлоцького. Коли Лапченкові було 11 років, його помітив граф М. С. Воронцов і перевіз хлопця в Білу Церкву, де віддав у «науку» до придворного художника князя Потьомкіна – Таврійського майора Якова Лукича Нікітіна.

Після смерті Нікітіна Лапченко в 1822 році вступив до Академії Мистецтв як пенсіонер графа Воронцова. Навчався він у професора історичного живопису А. І. Іванова. 3 1823 по 1826 рік Григорій відвідував клас живопису, за рекомендацією вчителя регулярно працював у Ермітажі над копіями з «мастерских картин». На місячних і третинних екзаменах завжди мав високі оцінки, а в 1825 році за малюнки з натyри був нагороджений срібною медаллю ІІ ступеня.

Сам художник повідомляв, що з середини 1826 року «вправлявся по мистецтву» в будинку М. С. Воронцова. Лапченко продовжував навчатися в Академії Мистецтв вже як вільний слухач натурного класу. В петербурзькому будинку Воронцова художник мав невелику майстерню, де виконував замовлення господаря. Тут він написав для графського палацу в Одесі «Сілоамську купіль» – велике за розмірами полотно на євангельсъкий сюжет (доля невідома) та «Філомелу, яка вишиває у тюрмі». Основою для другої картини став давньогрецький міф про збезчещену Тереєм Філомелу, яка, не маючи змоги розповісти про лихо, вишила те, що з нею сталося.

В кінці 1820-х років Григорієм Лапченком був написаний портрет О. Я. Булгакова. 1830-м роком датується робота «Ранок», що зображує напівогoлену дівчину за вранішнім туалетом. А за картину «Киянин, що подав звістку Претичу» на засіданні Ради Академії Мистецтв художника нагородили золотою медаллю І ступеня.

Весною 1830 року Григорій Лапченко на кошти М. С. Воронцова та за сприяння Товариства заохочення художників разом з пенсіонером Товариства Олександром Івановим виїхав на семирічне стажування до Італії. Обов’язки пенсіонерів обмежувались тим, що двічі на рік вони повинні були подавати письмові звіти своїм «високим покровителям». У листах до батьків Олександр Іванов сповіщає про працьовитість Лапченка: «він весь у роботі і мистецькому полоні».

Друзі Григорій Лапченко та Олександр Іванов оселилися поблизу Рима в містечку Альбано, винайняли помешкання у місцевого винороба Кальдоні. Коли трохи призвичаїлися, звернули увагу на 23-річну доньку хазяїна будинку, Вітторію (Вікторію) Кальдоні. Цю античну красуню знав мистецький світ. Ще з 13 років художники з дозволу батька часто писали її портрет. Вже дорослою Вітторія позувала славетним скульпторам Теккерані, Торвальдсену. Її портрет був надісланий Бальзаку, великому Гете.

Григорій та Олександр закохалися в італійську натурницю, яка згодилась їм позувати. Олександр Іванов збирався зобразити горду красyню в образі «Богоматері милосердя» та зізнався, що йому було не під cилу відтворити модель, адже Вітторія йому подобалась. Проте, дівчина обрала Григорія Лапченка, очевидно, їй імпонував його жвавий темперамент та особиста привабливість.

Особисте щастя Г. Лапченка затьмарило горе – з’явились проблеми зі здоров’ям – гострий ріжучий біль в очах не давав спокою, предмети уявлялись в «зламаному» вигляді, денне світло стало нестерпним, спеціалісти діагностували відшарування сітківки. 3 1834 року Лапченко став втрачати зір.

Тяжка хвороба відбилась на всій подальшій долі художника, як творчій, так і особистій. Олександр lванов у листі до свого батька в 1836 році пише «...Лапченко ніколи не буде художником, він остаточно втратив очі», а через сім років він знову сповіщає батька: «Лапченка зір дещо поправився, але художником йому не бути».

І все ж в періоди ремісії Григорій Гнатович звертається до творчості. На початку 1839 року на виставці, влаштованій з нагоди приїзду до Риму спадкоємця російського престолу, Лапченко надав жанрову картину «Жінка, що несе на голові корзину» (позувала Вітторія), яку, незважаючи на незавершеність (недописана рука), придбав майбутній цар Олександр ІІ.

Найвизначнішим твором Г. Лапченка «італійського» періоду є картина «Сусанна». Написана вона була, скоріше за все, в перший рік його перебування в Італії (1831). На адресу правління Академії Мистецтв від 10 жовтня 1831 р. Лапченко повідомляє, що написав картину, яка зображує Сусанну, що роздягається, натуральної величини. В 1842 році, вже після повернення в Росію, він представив «Сусанну» в Академічну раду з проханням зарахувати його в число членів Академії, оскільки живучи у вітчизні, має потребу у званні. Прохання було враховане, Лапченко отримав звання академіка живопису.

Вітторія всіляко підтримує коханого і дає згоду на одруження. Вони обвінчалися 29 вересня 1839 року, красуня Вікторія Лапченко залишила сонячну Італію, близьких, відремонтований і обставлений на її кошти будинок, і разом із чоловіком поїхала до північної країни. Граф Воронцов поселив молодих у своєму маєтку в Криму, дав художнику посаду управителя. Це сприяло покращенню здоров’я Григорія Лапченка. Через рік у молодих народився син Сергій.

У Третьяковській галереї зберігається виключний за живописною майстерністю етюд «Купальниця», виконаний у 1840 році, вже після повернення з Італії. Враховуючи факт хвороби художника, твір можна вважати його справжнім життєвим подвигом. В роботі вражає чистота форм бездоганно написаного молодого жіночого тіла.

Життя Лапченків було не простим, їм часто доводилось переїздити. Довгий час вони жили в Києві, в Одесі, потім у селі Мошни на Черкащині, у 1850 році переселилися до Черкас.

У 1866 році Григорій Лапченко прислав із Мозиря на суд Академії картину «Воскресіння Христове». Академія відмовилась дати їй оцінку. мотивуючи тим, що невідома мета призначення полотна. Майже півтора року продовжувалась переписка, врешті, Академія запропонувала продати картину з аукціону, художник погодився. Є свідчення, що живучи в Мозирі, він написав ще «Голову Христа».

У 1868 році вже немолоде подружжя переїздить в Динабург (нині Даугавпілс, Латвія), де працював викладачем у Ліцеї їхній син Сергій. А в 1870 році Лапченки переїхали до Петербурга.

У 1876 році сліпий і всіма забутий Григорій Лапченко помер. А його вдова тихо доживала на чужині. Скільки ще років прожила вона, невідомо. Невідоме і місце поховання художника та його дружини.

Трагічно склалася доля цього талановитого художника. Простий сільський хлопець, дякуючи Богом дарованому хисту, при підтримці свого благодійника М. С. Воронцова отримав прекрасну професійну освіту, стажувався в Італії, його очікували визнання й слава – він був того вартий, якби не підступна хвороба. Понад 40 років Лапченко хворів, поступово втрачаючи зір, не розкривши повністю свого таланту. Його твори – найцінніше, що він залишив нащадкам, як доказ великого таланту.

Література

 

Урицька, С. Б. Спадщина Григорія Лапченка у культурному житті Черкащини / С. Б. Урицька // Музейний альманах : наук. матеріали : ст., нариси, есе. – Черкаси, 2012. – Вип. 3. – С. 116–119.

Белень, А. І. Академік із Валяви / А. І. Белень // Белень А. І. Перо письменника і пензель художника. – Черкаси, 2007. – С. 86–89.

Ніколенко, А. Г. Лапченко Григорій / А. Г. Ніколенко // Малий енциклопедичний словник Корсунщини : в 2. т. – Корсунь-Шевченківський, 2004. – Т. 2. – С. 4.

Несторенко, О. Художник та його муза : історія кохання нашого знаменитого земляка / Оксана Несторенко // Акцент. – 2012. – 8 февр. (№ 6). – С. 17.

Федорук, О. Українець Лапченко і красуня з Альбано / Олександр Федорук // Уряд. кур’єр. – 2008. – 25 черв. (№ 115). – С 18.

Омельчук, О. Сонце й пітьма академіка з Городищини / Ольга Омельчук // Прес-Центр. – 2007. – 8 серп. (№ 32). – С. 28.

Белень, А. Народжена в купелі із кохання / Андрій Белень // Черкас. край. – 2001. – 21 груд. (№ 98). – С. 10.