Лівицький Андрій Миколайович

(08.04.1879 – 17.01.1954)

громадсько-політичний і державний діяч, правознавець

Наша земля дала багато династій, представники яких уславили Україну. Серед них сім’я Лівицьких. Андрій Миколайович Лівицький – видатний громадсько-політичний і державний діяч. Його син Микола гідно продовжив справу батька. Дочка – Наталія Лівицька-Холодна – відома українська поетеса. Дружина Андрія Миколайовича Марія Лівицька була не лише дружиною, матір’ю і господинею, вона була щирою товаришкою свого чоловіка. М. Лівицька написала мемуари «На грані двох епох», які сьогодні є найважливішим біографічним джерелом про її чоловіка. Постать А.М. Лівицького й досі лишається незаслужено забутою. А між тим він посідає чільне місце у визвольній боротьбі нашого народу за свою незалежність.

Андрій Миколайович Лівицький народився 8 квітня 1879 року у селі Ліпляве, тепер Канівського району в заможній козацькій родині. На Канівщині в ті часи майже у кожній хаті був «Кобзар», і навіть «національно несвідомі» вважали за традиційний обов’язок раз на рік відвідати могилу Т. Шевченка. А. Лівицький отримав першорядну освіту у відомій Київській Колегії ім. П. Галагана, опісля закінчив юридичний факультет Університету Святого Володимира. Ще з тих часів брав діяльну участь в українському національному русі, очолюючи студентську громаду. По завершенні навчання працював адвокатом і мировим суддею в Лубнах, Каневі, Золотоноші. У 1905 році був заарештований і засуджений у справі, так званої, Лубенської республіки. В 1905-1920 роках Лівицький – один з провідних членів Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. З березня 1917 року – член Української Центральної Ради та Селянської Спілки. Влітку 1917 року був призначений губернським комісаром Полтавщини. З квітня 1919 року – міністр юстиції та заступник голови Ради Міністрів УНР, з серпня 1919 року – керівник міністерства закордонних справ.

Після завершення Української революції А. Лівицький змушений був перебувати в еміграції. Протягом 1920-1921 та 1922-1926 років очолював уряд УНР в екзилі. Після трагічної загибелі С. Петлюри протягом майже тридцяти років А. Лівицький очолював Державний Центр УНР на еміграції. Після війни оселився в Німеччині. З метою консолідації політичних сил в еміграції та реорганізації Державного Центру УНР в екзилі, за ініціативою А. Лівицького у співпраці з Іс. Мазепою, у 1948 році було створено Українську Національну Раду в екзилі.

Помер А.М. Лівицький 17 січня 1954 року в Карлсруе (ФРН), згодом перепохований на українському меморіальному кладовищі у Баунд Бруці поблизу Нью-Йорка.

Показовою рисою вдачі А.М. Лівицького була особиста скромність і врівноваженість, здатність вгамовувати власні політичні амбіції і толерантно ставитися до поглядів інших. Уміння мирити ворогуючі групи, партії і людей проявились у нього ще за студентських часів і застосовував він ту зброю до самої смерті. Перебуваючи при владі, він послідовно прагнув до об’єднання всієї політичної еміграції. Його оптимізм, який виявлявся у найкритичніших моментах, ніколи його не зраджував, а повертав віру тим, хто зневірився. Президент УНР в екзилі – це найвище становище в еміграційній громаді, найбільший і найтяжчий подвиг і самопосвята. Треба мати виняткову витривалість, загартований у житті дух і незламну віру та повне розуміння свого обов’язку перед народом, щоб пройти той тернистий шлях так, як пройшов її Президент Андрій Лівицький.

Література

Прилуцький, В. І. Лівицький (Левицький) Андрій Миколайович / В. І. Прилуцький // Енциклопедія історії України: в 10 т. – Київ, 2009. – Т. 6: Ла – Мі. – С. 199–200. – Бібліогр. : с. 200.

Шамраєва, В. Андрій Лівицький : штрихи до політичної біографії / В. Шамраєва // Київ. старовина. – 2001. – №1. – С. 156–166.

Верстюк, В. Лівицький Андрій Миколайович // Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради : бібліогр. довід. / В. Верстюк, Т. Осташко. – Київ, 1998. – С. 116–117.

Дмитрук, В. Г. Андрій Лівицький – Президент УНР (1926-1954) // Дмитрук В. Г. Вони боролись за волю України : монографія : в 3 т. – Луцьк, 2004. – Т. 1. – С. 174–175.

Кравець, А. Грізну УПА було створено за розпорядженням… канівчанина [А. Лівицького] / Андрій Кравець // Прес-Центр. – 2011. – 6 лип. – С. 26.

Лівицька, М. На грані двох епох : [спогади] / М. Лівицька. – Нью-Йорк : б. в., 1972. – 355 с.