Липинський В’ячеслав Казимирович

(05.04.1882 – 14.06.1931)

історик, філософ, громадсько-політичний діяч

 

 

Народився 5 квітня 1882 року в с. Затурцях на Волині, походив зі старовинного польського шляхетського роду. До 12 років займався в Затурцях з домашніми вчителями. У 1902 році закінчив Київську класичну гімназію, де увійшов в українофільське середовище. За словами В Липинського, ще в ранній молодості величчю своєю притягнуло його до себе українство, і він присвятив боротьбі за українську державність усе своє життя.

Значну роль у житті В. Липинського відіграла Черкащина, зокрема Уманщина. Саме тут він сформувався як історик та політичний публіцист дореволюційних часів.

У липні 1913 року він отримав від свого дядька маєток Русалівські Чагарі за 5 верст від Русалівки (тепер це Маньківський р-н) і почав будувати власну садибу, не полишаючи наукової роботи. В. Липинський перевіз із Кракова до Русалівки свою бібліотеку, архівні матеріали та рукописи. Це була найбільша приватна бібліотека в Україні з питань історії та соціології.

1914 року в Русалівці історик отримав повідомлення про обрання його дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. На Черкащині він почав працювати над «Історією України», мав плани щодо сім’ї. та всі плани порушила перша світова війна і Липинського було призвано до діючої армії. Його маєток було знищено на початку квітня 1918 року більшовиками.

Перебуваючи в еміграції, В. Липинський часто згадував Русалівку, маєток, який лишився під більшовиками і це унеможливлювало його переїзд на Волинь.

В період проживання на Черкащині виходять праці історика: «Данило Братковський» (1909), «Генерал артилерії Великого Князівства Литовського» (1909), «Аріянський соймик в Кисені в маю 1638» (1910).

Сфера інтересів Липиснького була досить широкою: він був також видатним громадсько-політичним діячем. У 1917 році взяв участь у створенні Української Хліборобсько-Демократичної Партії. У 1918 – призначений послом Української Держави в Австрії.

В еміграції жив в Австрії та Німеччині. У 1926 – 1927 рр. очолюава кафедру історії в Українському Науковому інституті в Берліні.

Завдяки В. Липинському українці змогли побачити свої вади, які не давали їм стати повноцінною державною нацією. А це в той час було чимало.

Помер видатний філософ від тяжкої хвороби на 49-му році життя. Похований у рідних Затурцях на Волині.

 

Література

 

Липинський, В. Україна на переломі (1657 - 1659) / В. Липинський. – Репр. вид. – К.: Дніпро, 1997. – 320 с.

 

* * *

 

Масненко, В. В’ячеслав Липинський про державотворчу роль релігії та церкви у добу Хмельниччини / Віталій Масненко // Записки Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка у Черкасах : [зб. наук. ст.]. – Т. 2. – Черкаси, 2009. – С. 4 – 9.

Жадько, В. Черкащина у долі ідеолога гетьманства / Віктор Жадько // Пам’ять століть. – 2009. - №1 – 2. – С. 138 – 141.

Масненко, В.В. Проблема пошуку та збереження пам’яток, пов’язаних із життям і діяльністю В’ячеслава Липинського на території Черкащини / В.В. Масненко // Черкащина в контексті історії України : матеріали ІІІ наук.-краєзн. конф. Черкащини. – Черкаси, 2008. – С. 339 – 345.

В’ячеслав Липинський // Видатні постатті в історії України ХХ ст. :короткі біографічні нариси. – К., 2011. – С. 201 – 203.