Степаненко Іван Никифорович

(13.04.1920 – 31.05.2007)

двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації

 

 

Сімнадцять військових льотчиків, уродженців глибинного степового села Нехайки Драбівського району, захищали в роки Другої світової війни блакить рідного неба. І серед них – двічі Герой Радянського Союзу Іван Никифорович Степаненко.

Народився 13 квітня 1920 року у селянській родині. Нерадісним було дитинство Івана. Його мати померла, коли хлопцеві виповнилося десять років, а незабаром помер і батько. Уже в тринадцять років сільський хлопець трудився у своєму колгоспі. Пізніше переїхав до свого старшого брата в Дніпродзержинськ. Працював слюсарем на заводі, навчався в аероклубі. Після закінчення славної Качинської військової авіаційної школи (1941) – на фронті: льотчик, командир авіаланки, заступник командира і командир ескадрильї 4-го винищувального авіаційного полку.

Іван Никифорович Степаненко був одним із перших повітряних асів. За сміливі бої у липні 1942 року був нагороджений орденом Червоної Зірки, а у серпні цього ж року за бої у небі Сталінграда був нагороджений орденами Червоного прапора і Вітчизняної війни 2-го ступеня.

У 1943 році полк, в якому воював Іван Степаненко, діяв у районі Північного Кавказу, Брянського і 2-го Прибалтійського фронтів. Наприкінці 1943 року в льотній книжці лейтенанта було записано уже 18 ворожих літаків, збитих ним особисто і 8 – збитих у групових боях.

У свій день народження 13 квітня 1944 року Івану Никифоровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Переможний 1945 рік Степаненко зустрів майором. У ході повітряних боїв на грудях нашого земляка з’явилися нові ордени і медалі, росла слава про асів ескадрильї, як майстрів атак і прицільного вогню. В цих перемогах був закладений досвід командира Івана Степаненка.

Всього за роки війни Іван Никифорович Степаненко здійснив 395 бойових вильотів і особисто збив 33 ворожі літаки, 86 – у групових боях.

У серпні 1944 року майор Степаненко був нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

Після війни генерал-майор авіації, заслужений військовий льотчик СРСР Іван Никифорович Степаненко працював на відповідальних командних посадах у ВПС. У 1976 році вийшла книга його спогадів «Полум’яне небо», яку він присвятив своїм бойовим побратимам. Генерал завжди пам’ятав про рідний край, де минуло його дитинство. За участю славетного земляка було вирішено багато проблем соціально-економічного розвитку Черкащини. Свої останні роки він прожив у Черкасах.

Помер Іван Никифорович Степаненко 1 червня 2008 року на 88-му році життя і похований у Черкасах на центральній алеї Одеського кладовища.

Пам’ять славного Героя постійно вшановують у Нехайках, Драбові, Черкасах. У рідному селі в парку навпроти школи, де він навчався, встановлено бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу. У 2010 році односельці посадили парк пам’яті відважного Сокола неба.

 

Література

 

Степаненко, І. Н. Полум’яне небо / І. Н. Степаненко. – Київ : Політвидав України, 1976. – 176 с. : іл.

 

* * *

 

Борщ, М. І. Заради романтики професію льотчика не обирають // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан. – Черкаси, 2013. – С. 107–110.

Шквар, Г. Володар неба / Ганна Шквар // Увінчані славою. – Черкаси, 2010. – С. 103–108.

Жадан, Л. Рідне село не забував ніколи / Людмила Жадан // Черкас. край. – 2015. – 10 квіт. (№ 28). – С. 5.

Комнатний, М. Політ крізь безсмертя / М. Комнатний // Драбівщина. – 2010. – 23 квіт. (№ 33-34). – С. 2 : іл.

Штерн, Г. Майстер лобових атак / Г. Штерн // Прес-Центр. – 2006. – 18 січ. (№ 3). – С. 23.