Суровцова Надія Віталіївна

(18.03.1896 – 13.04.1985)

письменниця, перекладач, історик,

журналістка, громадсько-політичний діяч

 

Але море, але небо,

зорі – мої, я бачу їх,

коли хочу.

Н. Суровцова

(1939 р., м. Владивосток)

 

 

«Я можу дати тільки те, що я маю… Тільки так, як умію… Але віддаю це тобі так радо і безоглядно, як та дівчина в старовинній легенді далекої Індії, що кинула на шлях, де йшов її коханий, усі скарби, що їх мала, і щасливо дивилась променистими очима на червону стежку розчавлених кінськими копитами рубінів…». Ці слова любові до України написала громадський діяч, письменниця Надія Суровцова. Написала у 1926 році, ніби передчуваючи свою трагічну долю.

Надія Віталіївна Суровцова – непересічна особистість. У її житті, як у краплі води, відобразилось все, що випало пережити Україні у неспокійному ХХ столітті.

Доля Н. В. Суровцової нерозривно пов’язана з Черкащиною. Хоч народилася вона у Києві, та її батько мав давнє родове коріння в Гельмязеві, що на Золотоніщині. Майже всі літні місяці Надія проводила тут, приїжджаючи з Києва та Умані, куди родина перебралася 1903 року.

В Умані її батько служив адвокатом, переважно у селян, мама влаштувалася учителькою нижчих класів гімназії і недільної школи. Надія навчалася у гімназії. Брала участь у археологічних розкопках з улюбленим учителем історії Данилом Щербаківським. Закінчила гімназію з золотою медаллю. Далі – вищі Бестужевські курси в Петербурзі, які не закінчила через війну та революційні події, під час яких повернулася в Україну.

Українська революція 1917 року кинула її у вир громадської та державної праці. Спершу – в Умані, де 1917 року з’явилися її перші публіцистичні й белетристичні виступи у газетах «Голос провинции» і «Вільна Україна». За часів Центральної Ради Н. Суровцова – діловод у Секретаріаті внутрішніх справ, пізніше – завідувачка загального відділу Секретаріату (міністерства) закордонних справ (допомогло вільне володіння двома європейськими мовами – французькою і німецькою). В часи гетьманату вона – начальник дипломатичного відділу (пізніше – відділу преси) Міністерства закордонних справ. В кінці 1918 року у складі дипломатичної місії Директорії УНР виїхала за кордон.

У 1919–1925 роках Н. Суровцова навчається на філософському факультеті Віденського університету, захищає докторську дисертацію «Богдан Хмельницький і ідея української державності». Викладає у вищій агрономічній школі, працює у комітеті допомоги жертвам голоду в Україні. У складі Інтернаціональної Ліги миру і свободи виступає на конгресах у Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні та інших містах. Активно публікується у пресі. Німецькою мовою виходять її переклади українських казок. Українською – переклади Короленка, Діккенса, Скотта, Уельса, Мопассана та інших.

1925 року Н. Суровцова повертається в Україну. У Харкові активно включається в мистецьке й громадське життя, приєднується до кола передової інтелігенції, пише і готує до видання свої твори.

1927 року Н. В. Суровцова була злочинно заарештована і на 29 років викреслена з літературного (та й узагалі нормального) життя. Відтоді розпочинається шлях її на Голгофу незламності й життєспроможності. То були роки в’язниць і заслань, за яких її ще двічі заарештовували. За ці роки Надія Віталіївна пережила й дуже короткотривале одруження з таким же невільником Дмитром Олицьким. Прожила з обранцем аж… вісім місяців, а потім забрали її, а згодом і його. Д. Олицького розстріляли у жовтні 37-го, а Надія Віталіївна про це навіть не знала.

1957 року, дякуючи допомозі П. Тичини, О. Вишні, М. Бажана, Н. Суровцова була реабілітована. Жила в Умані. Працювала на громадських засадах в Уманському краєзнавчому музеї, разом з М. Комарницьким збирала матеріали про видатних людей Уманщини, працювала над історією парку «Софіївка», разом з М. Бажаном, Ю. Смоличем, П. Троньком сприяла реставрації костелу і організації в ньому картинної галереї. «Мені доступна величезна кількість радощів, зовсім не існуючих для більшості людей нормального типу – це радощі усвідомлення вороття усього, що було довгий час втрачене. Це нестерпний солодкий біль і радість – коли цвіте яблуня, співає соловейко, тече Дніпро…», – писала Надія Віталіївна в одному з листів після повернення із заслання.

Духовна краса, ерудиція, внутрішня інтелігентність приваблювали до Н. Суровцової багатьох людей. Її дім стає центром культури, вільної громадської думки. Але «охоронці безпеки» проводили тут обшуки, вилучали літературні матеріали. І так тривало до самої смерті… Хто багато страждав, хто не раз був за півкроку до смерті, знає правду про життя, як її знала Надія Суровцова: воно «прекрасне так собі з нічого – скільки життя, стільки щасливих хвилин».

Померла Н. В Суровцова 13 квітня 1985 року на 90-му році життя. Так склалося, що Надія Віталіївна освоїла багато професій, навіть чужих її жіночій природі. Та, безсумнівно, чи не основною зі сфер прикладання сил і таланту була література. Писати вона почала з 1917 року й відтоді не полишала творити, хоч, звісно, обставини дуже часто не були сприятливими. Надія Віталіївна писала оповідання, нариси, п’єси, інсценізації, займалася перекладами. Основною ж її літературною працею можна вважати спогади-мемуари. Над «Спогадами» вона працювала ще в неволі і продовжувала творити на волі. Величезний труд дивом зберігся і був виданий 1996 року. «Спогади» охоплюють майже весь життєвий шлях автора від дитинства до реабілітації. Сотні прізвищ, правдивих свідчень про бачене, пережите, передумане – все це робить книгу неоціненним вкладом в історію України, в історію боротьби за її незалежність. Непідробний інтерес викликають її нариси-спогади про О. Вишню, О. Олеся, О. Досвітнього, І. Кулика, П. Тичину, Ю. Смолича, Г. Хоткевича, Л. Курбаса та інших митців, з якими Суровцова зустрічалася на життєвих стежках-дорогах. Велику частину доробку письменниці складають твори «на тему неволі». Талановиті психологічні мініатюри цінні своєю документальною основою, піднімають завісу над страшним «архіпелагом ГУЛАГ».

Тиха вуличка старої Умані. Цегляний будиночок зі старосвітським ґанком – влітку його густо заплітає дикий виноград. Грядочка для квітів. Це рідний дім Надії Віталіївни Суровцової, де випало їй провести початок і кінець довгого, незвичайного, яскравого і трагічного життя. Тепер тут діє Меморіальний музей-квартира Надії Суровцової. У цьому будинку жевріла і розгорялася ідея Української держави, і хоча наша героїня не дожила до її проголошення, але за правом усього свого життя була однією з її будівничих.

 

Література

Твори Н. В. Суровцової

 

Спогади / Надія Суровцова ; [упоряд. Л. Лук’янова]. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 1996. – 432 с. : іл.

Листи. Кн. 1 / Надія Суровцова ; [упоряд. Л. Лук’янова]. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2001. – 694 с. : іл.

Лесь Курбас : [спогади] / Надія Суровцова // Слово і час. – 1990. – № 5. – С. 61–64.

Думки та спогади про Олеся ; Артем Хомик / Надія Суровцова // Слово і час. – 1990. – № 7. – С. 88–95.

Спогади про Гната Хоткевича та Олеся Досвітнього / Надія Суровцова // Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 76–82.

Україні ; Автобіографія ; Перехрещені стежки : [спогади про О. Вишню] / Надія Суровцова // Березіль. – 1992. – № 3/4. – С. 147–155.

Несмертельна Оленка : [спогади про Олену Степанів] / Надія Суровцова // Слово і час. – 1993. – № 8. – С. 59–65.

Колимські силуети : оповідання / Надія Суровцова // Київ. – 1990. – № 10. – С. 72–95.

Відмовник ; Кузьма ; Загибель бандуриста ; Козачка : [оповідання] / Надія Суровцова // Україна. – 1990. – № 39. – С. 18–20.

Цапик : новела ; Мене звуть тридцять сім : вірш / Надія Суровцова // Літ. Україна. – 1992. – 9 лип. (№ 27). – С. 6.

 

Про Н. В. Суровцову

 

Кривошея, І. І. Уманські пенати Надії Суровцової – духовний осередок українства на Черкащині / І. І. Кривошея, Ю. В. Ярцун // Черкащина в контексті історії України : матеріали Сьомої наук.-краєзнав. конф… – Черкаси, 2014. – Ч. 2. – С. 254–258. – Бібліогр.: с. 258.

Поліщук, В. Т. Одна з княгинь українського духу (Н. В. Суровцова) // Поліщук В. Т. Вибране. – Черкаси, 2013. – Т. 2. : Розстріляні таланти (Репресовані письменники Черкащини). – С. 172–176.

Синицький, П. Є. «Спогади» Надії Суровцової (1896 – 1985) як джерело з історії Центрально-Східної Європи 1920-х років / П. Є. Синицький // Проблеми історії України ХІХ–початку ХХ ст. : зб. наук. ст. / Ін-т історії України НАН України ; редкол. : О. П. Роєнт (гол.) [та ін.]. – Київ, 2006. – Вип. ХІ. – С. 307–322.

Дашкевич, Я. Надія Суровцова / Я. Дашкевич // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Черкаси, 2006. – Кн. 5. – С. 253–261.

Хорунжий, Ю. Надія Суровцова – зв’язкова поколінь // Хорунжий Ю. Шляхетні українки. – Київ, 2004. – С. 185–206.

Падун-Лук’янова, Л. Слово про Надією Суровцову / Л. Падун-Лук’янова // Березіль. – 1992. – № 3/4. – С. 144–147.

Наєнко, М. З когорти ангелів / Михайло Наєнко // Літ. Україна. – 2016. – 10 берез. (№ 9). – С. 1, 4.

Козицька, В. Її узори на рушнику незалежності / В. Козицька // Уман. зоря. – 2017. – 24 серп. (№ 36). – С. 4–5.

Терлецька, Л. Меморіальний Музей-квартира Надії Суровцової – запрошує / Л. Терлецька // Уман. зоря. – 2010. – 19 листоп. (№ 54-55). – С. 12.

Якименко, Л. Боротьба з дисидентством в УРСР та Надія Суровцова [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://histanc.com/liderUA/978-966-492-209-5/29.pdf