Шестопал Матвій Михайлович

(07.11.1917 – 20.08.1986)

письменник, журналіст, науковець

 

Народився Матвій Михайлович Шестопал 7 листопада 1917 року у с. Мурзинці Звенигородського району. Він був тринадцятою дитиною в козацькій родині Михайла та Ялини Шестопалів. Батько помер, коли хлопчику йшов другий рік, а мати жила і тримала в руках свою «ватагу» за чоловіка ледь не до ста літ.

Після закінчення школи хлопець поїхав на Донбас, працювати на шахті. Згодом поступив на робітничий факультет Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.

У 1941 році закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, працював журналістом столичних газет «Київська правда», «Вісті», цікавився етнографією.

На війну, у червні 1941 року, Матвій Шестопал пішов із посади директора Державного українського етнографічного ансамблю кобзарів. У 1942 році він закінчив військову академію в Ташкенті. Воював під Ржевом, Сталінградом, Ростовом, дійшов до Берліну. Офіцер військової контррозвідки Матвій Михайлович відзначений бойовими нагородами (орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За оборону Сталінграда» та ін.). Будучи капітаном, із самого пекла боїв у Сталінграді він написав відвертий лист до письменника Іллі Еринбурга про помилки Сталіна і його прибічників, які призводили до великих поразок і втрат. Це був крик людської душі за понівечене життя тисяч людей. Письменник цей лист зберіг і опублікував у книзі «Люди. Годы. Жизнь».

Після війни Матвій Шестопал працював у військових газетах, спочатку заступником головного редактора, а згодом – головним редактором видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь».

З 1946 по 1949 роки журналіст навчався в аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Захистивши у 1953 році дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, вчений працює викладачем щойно заснованого відділення журналістики філологічного факультету Держуніверситету імені Т. Г. Шевченка. Згодом стає старшим викладачем, потім отримує вчене звання доцента.

У 1953 році Матвій Михайлович був обраний секретарем партійного бюро на факультеті журналістики, а упродовж 1955–1957 років виконував обов’язки декана цього факультету.

Вчений викладав курси «Сучасна зарубіжна преса» та «Історія зарубіжної комуністичної і робітничої преси». Він читав студентам історію преси так, що кожен думаючий слухач розумів, наскільки комуністична дійсність розходиться з комуністичною ідеологією.

Матвій Шестопал був одним із тих, хто закладав фундамент шістдесятництва в Україні. Величезна когорта молоді, яка побувала на незабутніх лекціях і спілкувалася з ним, стала досить вагомою силою шістдесятництва. А його підтримку стихійного студентського протесту на факультеті журналістики навесні 1965-го року проти русифікації навчальних програм і читання предметів непрофесійними викладачами партійні органи визнали буржуазно-націоналістичною, а Матвія Михайловича усунули з факультету, виключили з партії.

Розправа над улюбленцем студентів викликала справжній бунт, і 67 із 125 студентів факультету журналістики оприлюднили заяву, якщо доцента М. Шестопала звільнять, вони залишать університет. Студенти не перемогли.

Поза межами університету вчений теж займався просвітницькою діяльністю: розповідав студентам про боротьбу українців за визволення, передавав їм заборонену літературу, їздив по історичних місцях, наприклад, до Холодного Яру, де відбулися події, про які тоді вголос не говорили, до домашнього музею Івана Гончара.

Матвій Шестопал є автором наукових монографій «Сучасна американська преса» (1959), «Голос великого народу. Преса Китаю» (1960), кіносценарію «Наш університет», перекладу повісті Е. Распе «Пригоди Мюнхаузена», численних книжок публіцистики, понад 200 наукових та критичних статей, памфлетів, нарисів, а також 5 рецензій на збірники різної тематики. Протягом 1952 по 1960 рр. видав сім книг.

Книга-дослідження «Євреї на Україні» (історична довідка) вийшла у самвидаві 1976 року. Лише у 1998 р. була вперше офіційно надрукована.

У 1963 р. виходить одне з найповніших зібрань для масового читача – «Українські народні загадки». В цій книзі автор зібрав близько чотирьох тисяч загадок, упорядкував їх і написав вступне слово.

Помер Матвій Михайлович Шестопал 20 серпня 1986 року. Похований у Києві. Своєю працею і життям він дав зразок студентам і не тільки їм, що найперше треба бути стійким та відданим патріотом України, Мислячим, Мужнім.

Внесок у незалежність України нащадки оцінили. Матвію Михайловичу відкрито меморіальні дошки у с. Мурзинці Звенигородського району та в Інституті журналістики Київського університету. Перед Інститутом посадили сквер, назвавши його іменем і встановили пам’ятний камінь, а на могилі – меморіальну стелу. До 90-річчя непохитного декана і викладача Матвія Шестопала видано збірник спогадів.

У 2015 році за ініціативи його колишніх учнів Михайла Скорика та Вадима Мицика у школі с. Неморож Звенигородського району відкрили Музей Матвія Шестопала.

 

Література

 

Євреї на Україні / М. М. Шестопал. – Київ : Оріяни, 1998.

Українські народні загадки / упоряд. та вступ. слово М. Шестопала. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1963. – 399 с.

 

***

Коренна, О. М. Матвій Михайлович Шестопал / О. М. Коренна ; від освіти Звенигород. райдержадмін., Немороз. ЗОШ І–ІІ ступенів Звенигород. райради. – Неморож [Черкас. обл.] : [б. в.], 2013. – 47 с. : іл. – Бібліогр.: с. 47.

Титаренко, Л. І. Яблука Шестопалового саду / Лідія Титаренко // Краєзнавство Черкащини. – Черкаси, 2013. – № 10. – С. 140–143.

Панченко, О. Шлях до Шестопала / Олесь Панченко // Україна молода. – 2015. – 20–21 листоп. – С. 14.

Матвій Шестопал : життя у вічності // Шевченків край. – 2015. – 20 листоп. – С. 2.

Забіяка, І. Матвій Шестопал – дзеркало шістдесятництва / І. Забіяка, М. Скорик // Голос України. – 2012. – 8 груд. – С. 22.

Мицик, В. Лицар із Шевченкового краю / В. Мицик // Слово Просвіти. – 2012. – 15–21 листоп. – С. 14.